|  | |||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №7-8 2008 року
ЮРІЙ ПОПСУЄНКО
ПОСПІШАЙМО ПОВІЛЬНО!
Одна з найпогибельніших наших помилок –
псувати добру справу кепським її виконанням.
Вільям Пенн
З неабиякою приємністю взяв до рук люб’язно презентований мені директором Видавничого дому «Києво-Могилянська академія» Вірою Соловйовою томик, а радше том (бо аж 528 сторінок) перекладів світової поезії від VI по ХХ століття під назвою «Круг понадземний». З приємністю, бо все в книжці тішило око: естетично оформлена обкладинка, гарний папір, вдалий формат і шрифт, бездоганна верстка. Художника-дизайнера Наталю Михайличенко, технічного редактора Тамару Новикову, верстальницю Людмилу Усаненко, котрі разом з працівниками друкарні доклали своїх роботящих рук і хисту до виготовлення книжки, я добре знаю і шаную за високий професіоналізм, невтомну працьовитість, порядність та безкорисливість. Видавництво вже вкотре довело, що поліграфічний процес створення книжки у них чітко організований відповідно до найвищих методичних принципів художнього конструювання. Про інші аспекти книготворення мова піде нижче.
Автор перекладів з понад двадцяти старих і нових європейських мов – доктор філософії Ігор Качуровський, поет, прозаїк, перекладач, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка та премії імені Максима Рильського. Живе й працює у Німеччині. До збірки його перекладів «Круг понадземний» увійшли інтерпретації творів Петрарки, Верлена, Хіменеса, Лорки, Тувіма, Шеллі, Рільке, Бодлера, Лопе де Веґа і ще понад трьохсот відомих та не відомих широкому загалу авторів. Вийшла своєрідна поетична антологія, на художніх достоїнствах якої я не зупинятимусь, оскільки про них достатньо було сказано поетами, літературознавцями, перекладачами на обговоренні збірки 20 грудня 2007 р. в Кобзарській світлиці «Українського дому». До виступів тоді були запрошені Роман Лубківський, Іван Дзюба, Микола Жулинський, Дмитро Наливайко, Сергій Квіт, Леонід Череватенко, Максим Стріха, Олександр Астаф’єв. Поезії читав заслужений артист України Борис Лобода. Згодом було обговорення збірки і в Будинку Спілки письменників України, на якому виступили М. Слабошпицький, Р. Лубківський, В. Базилевський, В. Скуратівський, видавці, літературознавці, журналісти. З усіма хвалебними словами, сказаними на адресу талановитого перекладача, не можна не погодитись, як важко не погодитись і з висловлюванням відомого американського філософа, поета й есеїста Ралфа Емерсона, що «глибока думка й пристрасть дрімають у художніх творах, поезіях, як самородки в копальні, аж поки рівний за серцем та розумом відкриє їх і розголосить». Таким рівним за серцем і розумом виявився Ігор Качуровський, який видобув ці самородки і подарував їх шанувальникам світової поезії. Натомість видавці, до яких належу і я, іноді забувають, що «не можна ставить на соломі діамантових палат» (Лопе де Веґа, пер. М. Лукаша). «Діамантові палати» Ігоря Качуровського – його переклади – несамохіть опинилися на солом’яному підмурівку. Очевидно, прагнучи якнайшвидше видрукувати книжку, видавці забули про те, що «Круг понадземний» дуже багато втрачає від браку апарату книги, тобто додаткових до основного тексту довідково-допоміжних і науково-довідкових матеріалів, які полегшують читачеві користування виданням і забезпечують глибше розуміння його змісту завдяки новій інформації. Професійний видавець має пам’ятати, що склад і обсяг апарату книжки залежить від типу і виду літератури, до якої належить твір, що вони зумовлені предметом, цільовим призначенням і читацькою адресою видання. Марно я шукав ці характерні елементи в «Крузі понадземному». Ні передмови чи післяслова, ні вступної статті чи бодай коротких коментарів (їх існує безліч видів) я не знайшов. Невиправдано мало тут і приміток та ремарок, а ті поодинокі, що є, належать перекладачеві і фахово неоформлені, хоч до цього зобов’язував тип і характер видання, про яке йде мова. Для порівняння подивився книжки «Бібліотеки УЛЕ: вершини письменства» (Вид-во «Українська енциклопедія». – К., 2006): Микола Бажан, Максим Рильський, Борис Олійник. Усі томи цієї бібліотеки супроводжуються ґрунтовними вступними статтями, науково-енциклопедичними коментарями та примітками, бібліографією тощо. Мені зауважать: там працювала поважна редакційна колегія: Д. Павличко, І. Драч, М. Жулинський, Р. Лубківський, Ю. Мушкетик, В. Панченко, В. Яворівський. Усе так, але хто забороняв створити подібну редколегію, готуючи до видання збірку перекладів знаного майстра? Он яких фахівців запросило видавництво і Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка на обговорення поетичних перекладів Ігоря Качуровського!.. Таж кожен з них міг долучитися до створення такої престижної антології, як «Круг понадземний»! Тим часом у книжці маємо лише куций покажчик авторів та довідку про перекладача на 15 рядків.
Або ще приклад. 2006 року в скромному київському видавництві «Аконіт» (там працює лише один літературний редактор, він же й коректор) побачила світ 4-томна хрестоматія української літератури «Слово многоцінне» (упорядники В. Шевчук та В. Яременко). Йдеться про літературу, створену різними мовами в епоху ренесансу та в епоху бароко. Кожний том, який має 800 сторінок тексту, супроводжується солідною передмовою. До кожного автора (їх близько 200) подано біографічну довідку. А до твору обсягом лише 60 сторінок (автор Матвій Стрийковський) я налічив понад 160 приміток. Україна ще ніколи не мала такого корпусу стародавніх текстів, майстерно перекладених сучасного українською мовою і, отже, доступних для вжитку шкільної та вузівської молоді, найширшого загалу читачів. До речі, 4-томник ще й розкішно оформлений. Проте щорічний престижний Форум видавців у Львові увагою його обійшов. На жаль.
Та повернемось до «Круга понадземного». Хто такі Дер фон Кюренберґ і пан Вальтер фон дер Фоґельвайде? Або маркіза д’Альорна (Леонора де Альмейра де Портуґаль Льорена е Ленкастре)? А може, ви знаєте графа фон Плятона-Галлермюнде?.. От аби під рукою були 82-томова Енциклопедія Брокгауза та Ефрона, універсальні «Ларусс», «Британніка», Італійська енциклопедія наук, літератури та мистецтва у 35-ти томах і Велика китайська енциклопедія (бо кортить дізнатися, хто ж то такі Вен Чен Кін, Тзе Лянг, Інь Чжунь Вень і Чванґ Тзу). Та ба!.. Погортав лише російську Літературну енциклопедію в 9-ти томах, де не знайшов жодного з названих і багатьох не названих поетів. Є ще всесвітня павутина – Інтернет... Та зрештою, чого я маю мучитись і сушити собі голову в пошуках бодай невеличкої біографічної довідки, коли все це повинні були зробити гіпотетичні упорядники збірки «Круг понадземний»? Ну гаразд, припустимо, ця книжка, як сказав один вельмиповажаний літератор, «для високочолих», котрі не тільки знають усіх 350 авторів, а й можуть пояснити, що таке й хто такі Одоакр, Вальтаріюс, Саба, Псяче Поле, монна, фіора, Амороріша, Нортумбрія, Кальпа, тефелін, Флеґра, мерценарій, метемпсихоза, Левантин, аббас, Аснайтін, Маґіна й ще десятки власних імен та загальних назв. Та як бути учням, студентам, тим пересічним шанувальникам світової поезії, яким передусім мала б бути адресована книжка? Адже часто-густо навіть з контексту важко збагнути, про кого й що йдеться. Далі. Геть незрозуміло, чому до збірки втрапили два переклади анонімних авторів з російської мови на іспанську з примітками теж іспанською. Цікаво також, звідки взявся переклад іспанською мовою поезії Ivan Goll з французької!? (стор. 487). Шкода, що не зазначено рік смерті (1996) Нобелівського лауреата Одіссеаса Елітіса і років життя вірменського поета Ванека Шауні та славетного китайського лірика Лі Бо. І не лише їх.
З жалем констатую, про жодного з 350 авторів, переклади поезій яких вміщено тут, немає належної інформації, крім хіба що не завжди правильно поданих років народження і смерті. Приміром, проти імені німецького поета Дітмара фон Айста стоїть († 1170?). Очевидно, хрестик означає, що він помер у 1170. А може, хрестився? Чи прийняв перше причастя? Іронія моя тут доречна, тому що згідно з видавничими стандартами, розробленими академічними установами, слід було написати (р. н. невід. – пом. 1170?). Мовознавці, певне, зі мною погодяться, що нормативно треба вживати прислівник близько, а не біля, коли далі йдуть роки. Бажано було б уніфікувати вживання іменників вік і століття. На титульній сторінці бачимо століття, а далі скрізь вік, віки. І хоч у СУМі (т. 1, с. 671) іменник вік – синонім до сторіччя, краще послуговуватись останньою лексемою, бо вік має аж п’ять значень. А от щодо паронімів покажчик і показник буду категоричним. В антології – Показник змісту (до речі, чому не просто Зміст?) і Показник авторів. Правильно вживати покажчик: алфавітний, предметний, бібліографічний, імен, власних назв, літератури, друкованих праць тощо.
На обговоренні збірки у Будинку письменників України мене, коли я висловив свої зауваження, чомусь невдоволеним тоном спитали з президії: «То чи подобається вам книжка?» – «Подобається, – відказав я. – Кожен переклад – це маленький шедевр. Але мені не подобається відсутність апарату, зокрема передмови, післяслова, біографічних довідок, приміток. Це, зрештою, неповага до читача. До речі, в передмові мало б бути сказано, що автор перекладів у своїй роботі послуговувався «орфографією «Українського правопису», схваленого ще 1928 й виданого 1929 року, побудованою на компромісі: українські з походження слова писалися згідно зі східноукраїнськими правописними традиціями, а запозичені – згідно з західноукраїнськими. Такий симбіоз не припав до душі тодішньому партійно-державному керівництву, яке саме «закручувало гайки», і воно швидко його ліквідувало: наступне видання правопису (1933 р.) було вже зорієнтоване на східноукраїнські правописні традиції. Задля справедливості треба зазначити, що цей симбіоз і не міг бути життєздатним. Шкода, що не всі члени правописної комісії прислухалися до думки проф. І. Огієнка (митрополита Іларіона. – Ю. П.): «Наша літературна традиція по пам’ятках розпочинається з XI віку, – і в цих старих наших пам’ятках переховується й певна відповідь, в якій саме формі вживати нам чужих слів... Скажімо, коли ми споконвіку все писали Амвросій, Ірина, ефір, то яка ж рація міняти ці споконвічні свої форми на латино-польські Амброзій, Ірена, етер? Коли ми ще з початку своєї літературної мови чужі звуки g, l, i все передавали через г, л, и й писали гигант, митрополит, Платон, то чому я тепер повинен на все те махнути рукою й писати та вимовляти ґіґант, мітрополіт, Плятон?». Перепрошую за розлоге цитування «Українського правопису» (К., Наукова думка, 2007, с. 4–5), але без нього тут не обійтись.
У мене немає категоричних заперечень проти такого написання, як Льопе де Веґа, Льорка, Андалюське море, баляда, Висла, роля, аляни, еспанська, тріюмф, зформувалася, зідхнути, Пабльо, Чіле (Чилі), закінченнями -у в родовому відмінку міст: Мадриду, Риму, закінченнями -и в родовому відмінку іменників жіночого роду: смерти, любови, крови, участи (особисто мені ці закінчення видаються природнішими). Але зауважені мною в книжці іншомовні слова ріторнеллі, фолкльор, міннезінґери, натюр морт, реторика, вендетта я вживав би в нинішньому написанні (див. словники), так само, як писав би без дефісів словосполучення раз-у-раз, вірш-у-вірш і окремо сполучник з часткою бож (бо ж), натомість сполучник як-от тільки через дефіс.
Редактор, гадаю, слушно зберіг авторську орфографію, подобається вона комусь, чи ні. Чіпати її без згоди автора було б некоректно. Особливо якщо зважити на модну нині практику порушувати чинний правопис, тобто усталену систему загальноприйнятих правил, що визначають способи передання мови на письмі. Втім поставимо себе на місце учня середньої школи, студента, будь-якого читача, котрий ніколи не чув про правопис 1928 року (80 років минуло!). Що він напише в творі, диктанті, рефераті?.. Люна замість місяць і гомонім замість омонім? Адже такий читач може цілком резонно послатися на «Круг понадземний» – книгу року–2007 за версією Українського радіо... Бо не спромоглися видавці на передмову й примітки до книжки, де було б сказано, чому у виданні надибуємо Іісус, Мікелянджельо, Алексеєва, Ґвадальківір, а не правописні Ісус, Мікеланджело, Алексєєва, Ґвадалквівір, і зауважено, що «нинішні дискусії навколо правописних, термінологічних, лексикографічних проблем постали не з примхи окремих мовознавців і літераторів. Їх спричинили деформації українського мовно-культурного простору, яких він зазнав за радянських часів». (Цит. за вид.: «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. За ред. Лариси Масенко. – К., Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005, с. 35).
Отож-то гірко й прикро, що величезна й копітка робота, яку виконала редактор «Круга понадземного» Олена Бросаліна (по суті, на неї лягли обов’язки й упорядника, й літературного редактора, й коректора) очікуваного результату не дала. Можливо, саме тому, що взяла на свої плечі непосильний тягар. Точніше сказати, мусила взяти. Так, на жаль, буває в наш час в окремих видавництвах, де комерційна вигода – над усе.
Давно неупереджено стежачи за успіхами Видавничого дому «Києво-Могилянська академія», який щороку заявляє про себе цікавими й потрібними книжками, хочу застерегти його від невиправданого поспіху в гонитві за оманливою рейтинговою славою, а отже, й від розчарувань читача. Погодьмося, книжка стає справжнім мистецьким витвором лише тоді, коли при її створенні враховано всі необхідні елементи й досягнуто цілковитої гармонії між її змістом та художньою формою, точність відтворення яких сповідував і сповідує у своїх перекладах Ігор Качуровський.
Наближається славний ювілей Майстра. Видавничий дім готує до випуску у світ нові книжки Шевченківського лауреата. І готувати їх треба відповідально. Адже відомо, що час вимірюється не за довжиною, а за глибиною, й знакомите «Festina lente!» римського імператора Августа, згодом повторене старогрецьким драматургом Софоклом, завше має бути девізом в усіх добрих справах.
P. S. Відповідаючи на можливі закиди, мовляв, і в самого ж, певне, за майже півстоліття праці у видавництвах були недогляди, скажу: так, мабуть, були, проте, маючи за плечима не одну сотню редагованих і не один десяток фахово упорядкованих книжок, перекладів та енциклопедичних статей, за кінцевий продукт мені ніколи не було соромно перед читачами.
 |
|
 |
 |
 |