журнал "Вітчизна" №11-12, 2005 р.

НОДАР ХУНДАДЗЕ
МОЇМ КИЇВСЬКИМ ДРУЗЯМ
ВІНОК СОНЕТІВ

І.

Ігорові Малишевському

Вже десять літ я біженець, мій брате,
Мій Ігоре… Пекельних десять літ…
Скарала доля. А за що карати,
За що у нас відібрано наш світ?

Ти добре знаєш всю мою країну.
Ти скрізь бував серед долин і гір.
Я був колись міцний, тепер – руїна:
Сніг сивини, давно пригаслий зір.

У Гагрі тільки в мріях я буваю,
І Бзиб, і Гегу1 в серці я ховаю –
Скрізь вороги, насильство і погром.

Мою Колхіду ти тепер побачив –
За нею моє серце рветься, плаче…
Мій дім – руїна, згарище, фантом.

ІІ.
Вони пішли…

Мій дім – руїна, згарище, фантом…
Братерство наше пам’ятаю давнє,
І тостів несподіваний огром
У Гантіаді, в Леселізде2 славнім.

Ми в Києві здружилися навік,
Та багатьох уже немає з нами.
В душі моїй німий лунає крик
Над вічності сумними берегами.

Дмитерка бачу, любого мені.
Пішли Андрій3, Вілен4, Славко5 у вічність…
Ці імена зі мною день при дні.

Полянкер, Григір6, Льоня7… О Всевишній,
Чому так множаться скорботні дати?
Скількох вже друзів довелось ховати…

ІІІ.
Слава Всевишньому

Скількох вже друзів довелось ховати…
О Боже, освяти їх імена!
Жили у них в душі гірські адати,
Їм першим – хліб і повний ріг вина.

Ще в пам’ятку піцундські довгі ночі,
Шум моря, тихий повів вітерця,
Веселих друзів безтурботні очі –
Здавалося, так буде без кінця…

Згадаю все – і серце у лещатах.
Чи ще колись побачу я Хрещатик,
Чи всі мої дороги під замком?

Був землетрус страшний, десятибальний.
Брати мої, прийміть привіт печальний –
Нам велено життя гортати далі том.

ІV.

Володимиру Яворівському

Нам велено життя гортати далі том,
Братерство непорушне не зникає.
Володя Явір свято, як ніхто,
Цю істину завжди оберігає.

Лунає в ньому побратимства дзвін,
Він шлях торує в боротьбі шляхетній
В Парламенті та в Спілці завжди він
Дотепний, справедливий, іскрометний.

Твоїй дружині шлю я свій уклін.
В сім’ї актриса й справжній лицар прози!
Є творчість, ну а решта, друже, – тлін.

Кажу тобі: як проминуть всі грози,
Ми засміємось, вороги заплачуть.
Попереду не млу, а світло бачу.

V.
Борисові Комару

Попереду не млу, а світло бачу,
Незрадний побратиме мій, Борис!
І надаремно чорний ворон кряче –
Братерства прапор наш летить увись.

Була мені, як мед, горілка житня,
Аджика – й та солодкою була,
І Зоя, жіночка привітна,
Нам накривала щедрого стола.

Невже тоді ми бачились востаннє?..
В очах – цвітіння київських каштанів,
Нічного неба темно-синій тон.
Моя душа у Київ відлетіла,
В Тбілісі залишилось тільки тіло,
Хрещатик згадую сьогодні, ніби сон.

VI.
Юрію Щербаку

Хрещатик згадую сьогодні, ніби сон,
Окрасу Києва, його проспект розкішний.
Колись я тут, мов мандрівний Ясон,
Очима пас красу киянок ніжних.

Тут, на Хрещатику, з тобою стрілись ми,
Якраз, Юрко, на Трійцю, – пам’ятаю.
Твій дім гостинний огорта крильми,
А потім мій у Гагрі зустрічає.

Ти з тих, хто дружбу вміє берегти,
Такі ж Марися, Ярек і Богдана.
По тих часах, по дружбі ясноті

І досі серце постаріле плаче.
О сонце творчості! Ти другові світи,
Нехай не зрадить Муза, мій козаче!

VII.
Івану Драчу

Нехай не зрадить Муза, мій козаче!
Ти син Вітчизни, лицар і поет.
Ти ворогу давати вмієш здачу,
Нема на тебе ув олжі тенет.

Який то жаль, подвижнику Іване,
Що голос мій вже відстань не здола.
Та я радію: твій талант не в’яне
Й потуга поетичного крила.

«Не бійся ворогів»… – навчає Важа8.
Я знаю, ворогів круг тебе море.
Та не здолає жодна сила вража

Тебе, для кого свій народ – опора,
Поезія – тобі опора й трон.
У тебе однодумців – легіон.

VIII.
Миколі Вінграновському9

У тебе однодумців – легіон.
Тобі хвальби і лестощів не треба –
Всесвітній поетичний Пантеон
Тебе давно підніс на сьоме небо.

Поезії і прози чарівник,
Ти заслужив любов свого народу.
Парнасу небожитель, трудівник,
Ти від землі не відривався зроду.

Дай Боже, щоб літа твої пливли,
Як і завжди, у творчому горінні,
Щоб сотні літ книжки твої жили.

О велетню козацького коріння,
Ти в України на одвічних чатах –
Як добре отакого друга мати!

ІХ.
Сергієві Буряку

Як добре отакого друга мати,
Як ти, нащадку славної сім’ї.
Ти знаєш, як то біль перемагати,
Долати всі житейські кураї.

Яких ти, друже, мав батьків чудових!
Ділили навпіл з ними хліб і сіль.
На жаль, нікого не повернеш словом,
Не спиниш шерех чорноморських хвиль.

Хотів би нині я прийти до тебе,
Під милі шати київського неба,
Та сили вже не маю, як колись.

Мій дім спалили зайди і схизмати…
Про друга думаю – і знову жити треба,
Подібного не варто і шукати.

Х.
Валерію Гужві

Подібного не варто і шукати.
Ну, як ти, кучерявий друже, там?
Такий, як був, вродливий і завзятий,
Не здався надокучливим літам?

Мене життя ламає – не здолає,
Ти знаєш теж гіркий полон утрат.
Хай тіні рідних нас оберігають,
Всміхнися знов, товаришу і брат!
Я уві сні радий твій голос чути.
Нам велено завжди у дружбі бути,
Іще нам заспівають солов’ї.

Та й нам іще співать пісні свої,
Якої б не лило життя отрути.
Ми в слові поетичному живі.

ХІ.
Ларисі Малишевській

Ми в слові поетичному живі…
Ти з нами – чи погода, чи негода
Жінки в усьому, зрештою, праві,
Нас береже сердечна їхня врода.

І ти, Ларисо, біженка була.
Коли Чорнобиль вибухнув бідою,
Тебе з дітьми Колхіда прийняла,
І Бзиб умила чистою водою.
Щаслива ти в родинному житті,
Ти джерело і злагоди, і згоди.
Хоч ми , на жаль, далеко не святі.

Прощаєш нам і помилки, й пригоди.
Дружина вірна, помічниця, мати…
Я брат тобі, цю дружбу не зламати.

ХІІ.
Віктору Кочевському10

Я брат тобі, цю дружбу не зламати,
Дай, Боже, щастя у гостинний дім.
Іздалеку так хочеться сказати:
Тобі довіку бути молодим.

Бо серця приязного теплі жарти
У тебе, Вітю, – іскорки вогню,
І наші біди шеляга не варті,
Ти каламбуром нищиш сум на пню.

Обнявшись, до «Енею»11 ми зайшли,
І товариські усмішки цвіли –
Ті спогади у мене ще живі,

Твої я пам’ятаю каламбури,
Ірпінських сосон мудрість і зажуру –
Дороги серця зроду не криві.

ХІІІ.
Олександру Мушкудіані

Дороги серця зроду не криві.
Вже десять літ не бачились ми, брате.
Стежки дитинства в попелі й крові,
Ти чув гаркаву мову автоматів.

Про світ і долю ми вели розмову,
Про батьківщини найчорніші дні,
Та віримо: ті біди тимчасові.
Абхазія не зникне у вогні.

Болять тобі намарні сподівання,
До вільних гір даремні поривання,
Замість боржомі воду п’єш з Дніпра.

Та ставлю слово і серця на чати,
Всміхнеться й нам омріяна пора,
Земля батьків чекає нас, мов мати.

ХІV.
Раулю Чілачаві

Земля батьків чекає нас, мов мати,
Усіх колись покличе до гнізда.
Над тим, хто нині хоче панувати,
Відплати й кари вибухне звізда.
Ми живемо із вірою у Бога,
Слова, Рауле, зайві, знаєш сам.
І хоч яка важка у нас дорога,
Не скаржимося, друже, небесам.

Жени від себе ницих і нещирих,
Хай береже тебе батьківська віра,
Поезія у серці не вмира.

Згадай Піцунду нашу й «Каравелу»
На берегах гостинного Дніпра.
І помолись за рани Сакартвело.

XV.

Вже десять літ я біженець, мій брате,
Мій дім – руїна, згарище, фантом.
Скількох вже друзів довелось ховати –
Нам велено життя гортати далі том.

Попереду не млу, а світло бачу.
Хрещатик згадую сьогодні, ніби сон.
Нехай не зрадить Муза, мій козаче,
У тебе однодумців – легіон.

Як добре отакого друга мати!
Подібного не варто і шукати,
Ми в слові поетичному живі.

Я брат тобі, цю дружбу не зламати,
Дороги серця зроду не криві.
Земля батьків чекає нас, мов мати.

З грузинської.
Переклав Валерій ГУЖВА

1 Бзиб і Гега (з водоспадом на Черкеській поляні) – гірські річки неподалік Гагри
2 Гантіаді, Леселідзе – грузинські назви селищ у районі Великої Гагри
3 Андрій Крижанівський – сатирик, гуморист
4 Вілен Азархін – філософ, видавець
5 Ростислав Самбук – прозаїк
6 Григір Тютюнник – прозаїк
7 Леонід Єфімов – прозаїк, публіцист
8Важа Пшавела (Лука Разікашвілі) – видатний грузинський поет ХІХ – початку ХХ ст.

9 Сонет написано за життя поета
10 Сонет написано за життя поета.
11 «Еней» – письменницьке кафе у підвалі Будинку літераторів Національної спілки письменників України.

До змісту журналу "Вітчизна" №11-12, 2005 р.