|  | |||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №11-12, 2005 р.
ТАРІЕЛ ЧАНТУРІЯ
ЗАКОХАНИЙ АРХІМЕД
ЩЕ ОДНЕ РОЗ’ЯСНЕННЯ
А життя – смерть у кредит:
Потроху!
Щодня!
Поволі!
*
Вітер – змова дерев
Проти людей!
Проти тих, хто не розуміє,
Що й тополині боляче, наче жінці,
І в бука б’ється пташине серце,
А ялинка згадує й не згадає,
Коли перетворили в зелений смуток її, онімілу.
Вітер –
Змова дерев проти нас…
*
Гідний вітчизни кожен,
Хто любить її,
Гідний миру кожен,
Хто жадає його.
Гідний ворога кожен,
Хто має його.
Гідний зради кожен,
Хто здатний на неї.
МАНЕКЕННИЦЯ
Коси – чужі.
Посмішка – чужа.
Сукні – чужі. Чужі. Чужі.
Власна – лише самотність.
Думка – власна.
Сумніви – власні.
Решта – чуже.
Музика – чужа.
Оплески – чужі,
Власна – лише самотність.
ДУРЕНЬ
Діти в дурня,
Сільського дурня кидали багно,
Бо знали: лише дурень
Не потягне їх
За маленькі вуха.
(І лише дурень здатний
пробачити хлопчакам
Цю дурість).
А ці хлопчаки
Кидати багно в дурня
Навчилися в розумних…
Діти… діти…
Які ви дурненькі!..
НЕБО
– Моє! – сказав льотчик.
– Моє! – сказала пташка.
– Моє! – сказала хмарка.
– Моє! – сказали зорі.
– Моє! – сказало мовчання.
«Чиє ж?» – думаю я.
*
Немов із церкви зграя впертих кажанів,
Прогнав я з голови темне бажання:
– Не хочу.
Не бажаю. Ні. Ні! Не можу…
СПЕКОТНЕ ЛІТО
У справжній пожежі палають в липні жінки,
А на високих міських мурах даремно висить
Тисяча вогнегасників!
*
…Із дитинства я вийшов,
Наче з кімнати сміху
(Ха-ха-ха! Хо-хо-хо!),
Ступив у кімнату плачу
(Ах! Ах! Ах!
Ох! Ох! Ох!).
ПОСМІШКА, ВМАЛЬОВАНА В КОЛО
Циркулем твоїх струнких ніг
Окреслене коло
Мого життя,
Яке в народі звуть
Зачарованим колом!
Це коло інколи
Використовують як мішень…
СУБОТНІЙ ВЕЧІР В ІНТЕРНАТІ
Ніч.
При світлі гасової лампи
Прасують хлопці штани,
Щоб після нудотного фільму
Зім’яти ситцеві плаття
Сільських мадонн!..
ЗАКОХАНИЙ АРХІМЕД
(Інтерполяція)
Дайте мені за опору
Рамена прекрасної Кассандри –
І я
Переверну
Всесвіт.
ЗАКОН АРХІМЕДА
(Варіант)
Дайте мені Грузію
І я переверну Всесвіт!
ЕЙФОРІЙНЕ
Як мені не пишатися:
На світі є лише одна Грузія -
І та – моя!
СОНЦЕ, МІСЯЦЬ, ВОДА
Що таке затемнення сонця? –
Бутерброд… з Місяцем!
*
Тисяча дітей хворих!
А в цій лікарні – п’ятсот ліжок!
Тисяча дорослих хворих!
А в цій лікарні – триста ліжок.
Ліжок – достатніх для всіх –
Тільки у смерті…
*
Ми всі в розшуку.
Високе чоло.
Волосся – поріділе.
Погляд – похмурий.
На правій щоці – тоненький шрам.
На лівій – родимка,
Наче навіки застигла сльоза!
Вік – приблизно 55-57 років.
Носить чорний піджак
І вовняну сорочку.
Зріст – 170 см.
Ми всі в розшуку:
Шукає вона.
Шукає всіх.
Шукає скрізь, і,
Що головне і печально,
Знаходить завжди.
Знаходить лиш раз.
Знаходить назавжди.
Ми всі в розшуку.
*
Життя своє я зважив
на аптечних вагах,
І воно виявилось таким мізерним –
Стало шкода клієнта…
*
Досі ніхто не бачив
В його очах сльозу:
Несподівана його сльозина
Скидалась на травичку,
Що пробилась крізь асфальт…
*
Розклав перед собою крила орла,
Щоб викроїти крила для горобців…
*
Потісніться, дідусі! –
Мабуть, про це волають немовлята…
*
Моє дитинство пахне
Тим одеколоном,
Що на мій впертий чуб бризнув
Сільський перукар.
Де тепер той кульгавий Яша
І велосипед, притулений
До стін пекарні?..
*
З низького балкона дев’ятого поверху
Нахилилась повногруда дівчина
І сміється без причини!
Так пташенятко роздивляється з гнізда
простір для польоту.
ВЧИТЕЛЬКА
Понад тридцять два роки
Зберігаються в твоїй пам’яті
Найніжніші відбитки наших пальців,
Піднятих на уроках…
«СУХИЙ ЛИСТОК»
Гураму Панджікідзе
Строкатий м’яч покотився переді мною.
Я вдарив до наших дітей.
Та зрізався в повітрі м’яч:
Полетів до нашого дитинства.
ПОСМІШКА
…І побачив я ту дівчину раптом у метро:
Мов дванадцяту матрьошку –
Маленьку і несподівану.
Мій впертий і жадібний погляд
Вона відганяла, насупивши брови!
І лиш тоді,
Як пішла до вагону, –
Озирнулась на мене і осміхнулась…
Забуду я ту дівчину, мабуть, скоро,
Та, можливо, вкарбується в цей простий вірш
Нахмурена її посмішка…
ПОГЛЯД НЕФАХІВЦЯ
Найкраща рідина з усіх рідин – сльоза.
А вино хороше настільки, наскільки воно здатне
Викликати в нас сльози…
ДІЛОК
Спочатку приєднав собі квартири сусідів.
Потім – села.
Міста.
Потім – країни.
І нарешті – пекло,
З його великими, ве-е-личезними казанами
І двометровими головешками…
*
Мов перевернуті
Жирафи,
Бредуть
Ев-
Ка-
Ліп-
Ти!
ЕПІТАФІЯ НА ТЕМУ АБСУРДУ
Напис на книзі А. Камю
Я міг би прийти до вас і вдруге,
Та чи відбувається там щось варте того,
Щоб піднятися з цієї ледь нагрітої могили!..
*
Усе життя палало у вогні,
Але вижило вогнетривке серце,
На дні якого спочивала
Єдина і найсвятіша таємниця
Смерті і кохання.
ФРАЗИ,
ЯКІ ЗАПАМ’ЯТАВ ВІД ТАТА
«Жінка може вкрасти тютюнницю в батька,
А потім подарувати її коханцеві!» –
Казав інколи тато.
«Лиш деякі жінки вміють кохати,
Натомість зраджувати вміють усі!» –
Казав інколи тато.
«І все-таки жінка права завжди: адже
І під час зради жінка є жінкою і мамою!» –
Казав інколи тато.
*
Розчинились білі брами туману,
І, наче точне порівняння,
Я побачив кипариси твого подвір’я.
Розсипано в дворі колючі плоди каштану –
Тисячі сердець-недоторків…
АКТОР ТЕАТРУ ЮНОГО ГЛЯДАЧА,
АБО НЕСКІНЧЕННЕ ДИТИНСТВО
Як тільки вийшов з дитинства,
Ввійшов у чуже дитинство:
Він то – Аліса,
То – сиротливий господар Цікари,1
То – молодший брат, улюбленець долі!
Він щасливий, бо може вибрати
Найщасливіше, найсолодше дитинство
І так легко забути своє…
ДРУГИЙ ДЕНЬ ПІСЛЯ ПОТОПУ,
АБО БІБЛІЙСЬКИЙ СНІДАНОК
Шкварчить на вогні голуб, який
Приніс оливкову гілку:
Червоне вино закушувати
Пан Ной, виявляється, любив дичиною!..
ТРАНСПЛАНТАНЦІЯ В ТБІЛІСІ
Я сам бачив: в Сололакі,2
На перетині вулиць Джапарідзе та Енгельса,
Приблизно двадцятирічний грузинський хлопець
І двадцятирічна грузинка
Пересадили одне одному серця!
… І це сталося без дозволу
близьких!
СЕРЦЕ В БАНЦІ ЗІ СПИРТОМ
Воно потрапило в цю банку як
Патологічна одиниця:
Воно ніколи нікого не ненавиділо,
Тому господаря його звали дурником –
Добросердним дурником!..
ЕЛЬЗА
Так нам не вистачало того вечора
Твоєї гітари,
Як гітарі – найпершої струни…
ПАДЧЕРКА
Твій сміх – дощ через комірець,
Холодний, холодний, неприємний!..
Золотоволосе маленьке дівча,
Якому набрид твій сміх –
Згадує. Плаче. Плаче. Згадує.
І в футлярі скрипки засинає вночі.
ЕПІЗОД ІЗ ЖИТТЯ ВЕЛИКОГО МАЙСТРА:
СТРАТА
Як у безрукого заболить порожнина
Замість руки –
Так у ката заболіло серце,
Коли доторкнувся до його руки, щоб одрубати;
І безсердечного чоловіка, що звик до сліз жертви,
Потрясла посмішка жертви
Та її недоречне запитання:
«А чи маєте ви сім’ю, дядьку?!.»
ДВІРНИЧКА
Понад тридцять три роки,
Наче краплі брудної води,
Схожі один на одного твої дні!
Мабуть, будеш сміятися, якщо я
Замість модно зодягнених замазур
підійду до тебе
І скажу одне просте речення:
«О, пані! Воістину дивовижно,
Що до вашої душі і до вашого лахміття
цей бруд не пристає!»
ВХІД КОРАБЛЯ В ЗАТОНУЛЕ МІСТО
(Атлантида, Діоскурія тощо)
«Опустіть якір!»
І зі скрипом якір упав
На дах високої будівлі,
Де колись хлопчик у сорочці
Сидів на замшілих черепицях
І намагався свистом повернути
Відлетілих голубів…
САМОГУБСТВО СКРИПАЛЯ
Скрутив чотириста струн
Ста скрипок
І на тисяча першому співі
Повісив свою кучеряву голову;
І коли він мав віддатися
Вічному сну,
Отямився від єдиного слова,
Почутого здаля:
«Браво! Браво!..»
*
«Люблю!» – ось пароль,
Щоб увійти до раю!
*
На пероні проводжають хлопця – незграбного,
Високого;
Лишився трикутник кохання
Без гіпотенузи.
*
Твої груди – палаючий ліс,
З якого вибігає чудове ланеня,
Яке прагне лугу, води
І жаданої тихої прохолоди!
До жовтого жита
Рветься полум’я!
*
Його корабель, затиснутий
У льодах холодних сердець,
Дрімає під сірим північним небом
І снить, бідолашний,
Мисом Доброї Надії!..
СТОРОЖ
А ніч,
Наче нічний сторож,
І зараз з’явилась у призначений час,
Сіла біля призьби,
Поклавши на коліна рушницю;
І хоча та рушниця не здатна когось вбити,
Ми всі боїмося
Старого у чорній блузі
І нишком підкрадаємося
До зачиненої скарбниці…
ПОЛКОВОДЕЦЬ
З вісімдесятчотирьохрічної війни
Він повернувся навічно переможцем
У свою Колхську вежу.
Не глянувши ні на свої квіти,
Не привітавши ні своє урочисте військо,
Він усамітнено зачинився! –
Мабуть, щоб загоїти рани…
*
Відмовився зовсім від їжі
Барвистий шовкопряд
І справжньою шовковою ниттю
Пряде собі дивну самотність – надію про політ.
Мав би і я досить нитки,
Сплів би собі велику самотність –
Надію про політ.
*
Сидів мовчки на мулистому дні океану,
Притулившись до коралової скелі,
І роздавав труби рибам,
Які пливли на велике свято!
*
Як мені розтлумачив один песиміст, коли ми,
Повертаючись з панахиди, як правило, висловлювали
Філософські думки:
– Життя – аукціон, мій друже, і врешті-решт
Останнє слово каже смерть:
– 38 – один! 38 – два!
– 45!
– 45 – один! 45 – два!
– 60!
– 60 – один! 60 – два!
– 83!
– 83 – один! 83 – два!
– 969!
Це останнє – поки що найвища ціна.
Її віддали за Мафусаїла.
А останнє слово на аукціоні,
Безперечно, каже смерть!..
ОБРАНЕЦЬ ДОЛІ
Шість засмучених поетів
Підставили плече
Величезній посудині!
І я сповнився гордістю
Замість того,
Хто від сьогодні не міг
Сам відчути цю гордість:
«Лише заради цього варто було жити!»
Ринули сльози з очей
Найніжніших сестер і дружин…
«Лише заради цього варто було вмерти!» –
Думав народ замість нього,
Бо він уже не міг думати…
*
Та ніч скидалася на запізнілий лист,
Який запевняє словами вже покійного автора,
Що все гаразд!
Вона була високою,
Усіяною зорями,
І дивовижний німб
Осявав окрушини Місяця!
Та не видно було того, хто, підкравшись нишком,
Затулить тобі очі руками,
Як цій суботі затулив очі
Третій тиждень вересня…
*
О, як прагне збільшена світлина тата
Зійти з чорної рами,
Поправити подушечку під зболеною рукою,
Запалити камін правицею,
Поставити чай,
Дістати з тоне3 хліба
І лиш потім розбудити мене!..
О, як я прагну від збільшеної світлини тата
Сховати болі нашої родини.
Стерти сліди бідності,
Смутку
І лише потім його розбудити…
*
І знов злилися тіні речей і дерев,
Або – звечоріло!
І в голові на чотирьох панелях,
Як в бездоглядному казані,
Вариться холодне, наче крига, бажання:
За цим небом…
За цією горою…
За цими морями…
І раптом –бабах! – м’яч об шибку!
І розбите м’ячем скло,
Наче скло, розбило тугу:
За цим небом…
За цією горою…
За тими морями…
СУПЕРТІНІ,
АБО НАПИС НА КНИЗІ ПЛАТОНА
Бачані Брегвадзе
Померла літня тінь.
Прийшли родичі тіні.
На тіньових
Гарбах
Принесли
Тінь достатнього для похорону провіанту.
Тінь столу накрили під навісом тіні.
Тіньові щоки подряпали собі голосильниці.
З’їли потім тіні риб і хліба,
І на цвинтарі тіней
Принесли прах тіні.
Не пожалкували пригорщу тіні для бідолашної,
Утрамбували нарешті глиняну тінь
І посадили біля узголів’я тінь ялинки.
Завтра, о сьомій годині, я побачив:
Сонце живих (тінь) підступало
До самотньої могили літньої тіні.
БОГ
(Гумореска)
Зі шпаринки чорних хмар,
Наче шпик з продірявленої газети,
Він дивиться на нас…
ПОПЕРЕДЖЕНННЯ,
АБО МЕМОРІАЛЬНА ДОШКА ДЛЯ ЗЕМЛІ
(Варіант тексту напису)
Тут з N тисячоліття
До M тисячоліття
Жила і творила
Л ю д и н а…
*
А лісник сумно дивиться в камін,
Де відбувається кремація високого і гордого
Дуба…
ІСТИНА
Істина – ніби знайда
Біля воріт багатія:
Не знає, хто її мати,
Як звали тата,
Чи мала колись сестру і брата…
Однак і без цього живе спокійно.
Бо знає:
Ця висока ода4 – її,
І ці чудові бахча і сад,
І подвір’я, повне живністю;
Безліч вбрання, головних уборів
Її лишень, і не має суперника
Вона – вродливе дитя багатого подружжя…
Істина – ніби знайда
Біля воріт багатія!..
З грузинської.
Переклав Рауль ЧІЛАЧАВА
 |
|
 |
 |
 |