журнал "Вітчизна" №9-10, 2009 р.

Павло Стороженко

ФАНТАЗІЇ НАШОГО МІСТЕЧКА

Первое издание «Москва-Петушки», благо было в одном экземпляре, быстро разошлось.
Венедикт Ерофеев. «Москва-Петушки», Уведомление автора.

Фантастична повість Володимира Кашуби «Придурки у Всесвіті» була видрукувана в двох примірниках. Ним же власноруч, на старій друкарській машинці «Україна», яку я «перепасував» йому, щоб хоч трішки вирівняти його круту життєву синусоїду, яка не вкладалася в трудовий регламент жодної організації чи установи.
Машинка тривалий час служила в редакції «Книги пам’яті», і коли тема була закрита, механізм запропонували мені. Років 25—30 про такий «апарат» можна було тільки мріяти: дебелий, надійний, з бездоганно підігнаним українським шрифтом (кількома буквами, які різнять український алфавіт від російського) – він міг ще клацати та клацати… Але настали часи комп’ютерного всезнайства і принтерного шарудіння, й на точний механізм стали дивитися, як на релікт.  У мене було на чому друкувати, і я зразу подумав про Володю: може, у час самотнього безсоння його закапелок відвідає пані Муза, а тут якраз і машинка під рукою…
Мабуть, з погляду друкарської машинки, поворот у її кар’єрі був досить різкий: після строгої, урочистої прози й біографічної стислості вона стала проду­кувати текст, пересипаний сленговими виразами, змальовувати характери постійно нетверезих героїв і описувати обставини, органічно не сумісні з радянською дійс­ністю, коли, власне, й була вироблена ця машинка.
Але вона витримала все.
Десь через рік Володя приніс мені другий примірник «Придурків у Всесвіті», сказавши: «Перший у мене. Спробую кудись прилаштувати… Почитай. Мені цікаво знати твою думку».
Я мляво пообіцяв. Як завжди, було багато роботи і бракувало самодисципліни.
Володя, звично ховаючи очі, випив «чарку» кави і пішов додому. Його базарна стежка пролягала повз мій сховок, і він вряди-годи заходив, купивши на ринку чогось дешевенького для прохарчування себе і старенької матері.
Я взявся за його рукопис приблизно через півроку, хоча були поривання й раніше: просто не міг відшукати його одразу. Мій стіл і полиці фатально обростають різним папером: папками, журналами, газетами… Це я, мабуть, виправдовуюсь. Втім, поза наші давні приятельські стосунки, була й нехіть: ну, що можна вичитати в провінційній так званій науковій фантастиці та ще й з такою претензійною назвою — «Придурки у Всесвіті»?!

Вони вийшли із зорельота перед світанком, щоб помилуватися на обряди,
які відбуваються перед сходом сонця в селищі Лорей на планеті з такою ж  назвою.
Роберт Шеклі. «Паломництво на Землю».

Але, втягуючись у читання, я помітив у собі якесь радісне збудження, що дивним чином межувало із тихим вдоволенням. Звідки це? Де причина? Власне, текст «не грішив» ні різкою оригінальністю, ні небувалими стилістичними красотами…
І тут я зрозумів, що це — радість упізнавання, ілюзія повернення в минуле життя, в культурні обставини 70-80 років минулого століття. У ті часи, коли молодь зачитувалася науково-фантастичними творами, і томики із серії «Библиотека современной фантастики» і «Антология зарубежной фантастики» були найза­тяганіші серед розсипів художньої і не дуже літератури.
Мабуть, підсвідомо прагнучи вигулькнути за межі вузької регламентації радянського життя, ми подорожували Всесвітом разом з героями Роберта Шеклі, ув’язувалися в ризиковані пригоди космічних авантюрників Гаррі Гаррісона, тепло, по-людськи вболівали за розумних роботів Айзека Азімова…
«Придурки» Володимира Кашуби — горбань Карлос, хакер Едді, колишній доцент, бабій і поліглот Хуліо Естебан, — тікаючи від поліції, випадково прибилися до астрояхти «Патріарх» і на чолі з молодим капітаном Яном Мілем пережили не одну незвичайну і небезпечну пригоду. Додаткового колориту компанії надає інженер, фахівець з позитронних реакторів і за сумісництвом самовідданий пияк Кені Ор і його дистанційно керований біопротез лівої руки.
…Команда доставила на планету Скепс кандидата в президенти, який виграв перемогу на виборах, влаштувавши «скепсисному» електорату «швидку Настю», полонила гангстерів, що пограбували гірничодобувну планетку, ледь не була кастрована на жіночій планеті Фама і, приземлившись у космопорту «Жуляни» (!), потрапила в заручники до вже прикро знайомих гангстерів, які примудрилися «всім колективом» втекти з ув’язнення…
Такий, кількома словами, сюжет — не вельми складний і не вельми заплутаний, але достатньо напружений і достатньо цікавий. Щоб, приміром, взяти й… екранізувати його. На цю думку мене наштовхнула стилістика повісті, де характери героїв, їхня мова нагадують вестерни й детективні оповідання водночас. Герої — схематично стійкі, мужні, підприємливі, питущі, жартують за будь-яких обставин. Їх жодного разу не навідує жах смерті, і це, знову-таки, особливість американських пригодницьких стрічок і європейських оперет: «Все буде добре! Все закінчиться о’кей!»
Скільки ми переглянули таких фільмів? Несть числа! Вони розважали і підносили настрій. А літературознавчі нюанси, кіномистецькі глибини? А ну їх! Хай про це думають ті, хто не здатний засміятися над простеньким жартом і щиро вважає, що житейська правда полягає тільки в тому, що все кінчається хріново.
У повісті Володимира Кашуби є впізнаваність і «українського походження». Хакер Едді, який на космояхті «Патріарх» виконує обов’язки кухаря, часто готує «борч з пампучки», на планеті Скепс несе службу шериф Охрименко… Взагалі політична обстановка на цій планеті чимось нагадує відомі нам обставини: «Щойно перемагає один претендент, як на Сентрал Плейс, це головна площа мегаполісу, виходять прибічники другого і починають галасувати, що вибори сфальсифіковано, вимагають повторних. Після нових виборів виходять прибічники іншого претендента і… Загалом, завал!»
Усе це стягнуто в тугий вузол достовірності технічною термінологією, розробленою науковими фантастами ще в середині минулого століття, і мимоволі думаєш: «А що, може бути… Недарма ж серйозні люди стверджують, що кожна думка десь у Всесвіті матеріалізується…»
І як миле футурологічне прогнозування читаєш рядки: «Космопорт «Бориспільський»… за пропускною здатністю та якістю обслуговування посідав перше місце на Євразійському континенті метрополії. Був… на голову вищий переважної більшості космопортів Галактичної Федерації». Цілковита вигадка, але – приємно!
Інколи в тексті подибуєш імена й прізвища знайомих осіб. І це жене далі: «Цікаво, що Володя ще «відмочив»?

Гумор, мабуть, єдиний винахід, який відрізняє людей від скотів та інших людей.
Станіслав Єжі Лец

На жодному парсеку космічного шляху герої Володимира Кашуби не втрачають почуття гумору. Навіть коли їм загрожує смертельна небезпека (знову – англосаксонська жанрова впізнаванність). Вони досить часто реалізують його за допомогою блатного жаргону вітчизняного походження (українська впізнаванність). Інколи в мене виникало відчуття «пересолу», але загалом – подобалось. Як казала акторка Джін Шеперд: «Гумор – така ж особиста справа, як секс».
Мені запам’яталися «нескладушки», які буквально травмують сучасного ерудита:  «Як казав адмірал Бетховен, головне — устряти в бійку!»; «Картина художника Кутузова «Приїхали!»; «Як сказав письменник Олександр Македонський, немає безвихідних ситуацій, є безпорадні люди»; «Як висловився той, що Америку відкрив, – як його, Кравчук: «Маємо те, що маємо!».
«Нескладушками» грішить  Кені Ор. А горбань Карлос полюбляє прислів’я: «Якщо Фортуна повернулася до тебе задом – не втрать свого шансу!»; «Курочка по зернятку – і весь двір обгидить!»; «Береженого Бог береже! – сказала черниця, одягаючи на свічку презерватив»; «Ось тобі й сходила по хлібець, – сказала голова, викочуючись з-під трамвая». І, нарешті: «Класики вчать, що невчасно випита друга – це безнадійно зіпсована перша».

Мы пили водку, пили «ерофеич»* –
Хорошего вина не пили.
Павло Коган.

І тут я переходжу до найбільш опуклої й помітної складової повісті Володимира Кашуби. Вона, ця складова, не так сюжетна, як ілюстративна. Герої Кашуби постійно п’ють, чаркуються, «квасять»… За будь-яких обставин, особливо, коли справа увінчується успіхом. «Товариство дружно випило», «Команда дружно вихилила чарки», «І, будь ласка, не чарки – а склянки!», – пані Каріна вже хлистала не шампанське, а віскі та бренді…».
Це рядки вихоплені навмання, а їх, просякнутих алкоголем, у повісті багатенько. І той ентузіазм, радісна піднесеність, з яким команда «Патріарха» порушує рег­ламент польотів і нормативи особистої поведінки льотного складу, якось заражає… Ніби відчинив двері у простору рестораційну залу, а там сидить весела, вже підпила компанія добрих старих друзів, у яких усе є, тільки от мене не вистачає. І вони кричать: «Де ти лазиш? Сідай! Тобі штрафна! Що питимеш? Сподіваємось, не шампанське? Налийте йому «Хеннесі»! Та склянку, склянку!..»
Команда «Патріарха» п’є напої, добре відомі нам, і які, на думку Володимира Кашуби, мають скуштувати й наші далекі нащадки. Мабуть, щоб хоч якось полегшити їхнє суворе міжзоряне життя. І в цьому теж виявляється впізнаванність цих фанта­зій – алкогольна.
Карта напоїв «придурків» дорога і вишукана. У ній згадуються коньяки («Хеннесі» – ящиками), шампанське, бренді (ящиками), віскі, болгарська мастика, польська вудка ментова (горілка м’ятна) і т. д. Цей раблезіанський розмах асортименту наводить на думку, що в житті у автора з вибором алкоголю було тугіше. І він спрямував свої нездійснені мрії в художньо-фантазійне русло. Рекомпенсація…
«Відстежуючи» застілля «придурків», я мимоволі констатував, що в них практично не бувало похмільних страждань. І це наповнювало мене негарним почуттям – заздрістю…
Втім, присутність алкогольних напоїв у фантастиці Володимира Кашуби, може,  й вагома, але не виняткова. У Роберта Шеклі теж недовго шукати: «На ніч він (Грегор. – П. С.) дозволив собі допити пляшку бренді. Хіба він не заслужив? Таємниця «Привида-5» розкрита, компаньйонів жде багатство… Назавтра він прокинувся пізно, з важкою головою. Корабель Арнольда ще не прибув…» (Роберт Шеклі, «Привид-5»).

У меня все полосами, все в жизни как-то полосами: то не пью неделю подряд, то пью потом сорок дней, потом опять четыре дня не пью, а потом опять шесть месяцев пью без единого роздыха… Вот и теперь…
Венедикт Єрофєєв. «Москва-Петушки».

Чим відрізняється книжка, надрукована в двох примірниках, від такої ж, виданої тисячним накладом чи ще більшим? Тільки кількісно. І вагою використаного паперу. На якість тексту наклад не впливає. Для мене науково-фантастична повість Володимира Кашуби – така ж художня реальність, як і тиражніші видання. Її так само можна читати і перечитувати, цитувати, аналізувати…. Що я, власне, й намагаюся робити. Виконуючи прохання колеги.
Його життєва синусоїда завмерла минулої пізньої осені на купі сирого піску. Добре підпивши, Володя заснув на ній («отдался мощному потоку грез и ленивой дремоты» – «Москва-Петушки») і помер від переохолодження організму. Він трішки не дожив до омріяної пенсії, з якою пов’язував майбутній розквіт життя і творчості – виплатив би комунальні борги, краще б харчувався, ще щось написав би… Як літератор, затиснутий нужденними буднями, він моделював світи, де його героям жилося вільніше, цікавіше і ситніше. Повість «Придурки у Всесвіті» – не пер­­­ша книга Володимира Кашуби, в якій він іде геть від обридлих, занудних, дріб’язкових обставин життя. 1992 року він видав (у Полтаві) збірку фантастичних оповідань «Капелюх для Наполеона».
Що більше визначає долю людини: вроджені якості, особиста воля чи зовнішні обставини, соціальні умови? Мабуть, співвідношення і взаємодія цих, часто різновекторних, «енергетичних полів» на перетині різних особистостей – різні. І ця велика загадка постала, напевне, зразу ж, як сформувалося людське прасуспільство.

Алкоголизм — хоть имя дико,
Но мне ласкает слух оно.
Мы все от мала до велика
Лакали разное вино…
Сергій Гандлевський, 1979

Це я до того, що кожна творча особистість цю проблему розв’язує по-різному.

До змісту журналу "Вітчизна" №9-10, 2009 р.