журнал "Вітчизна" №9-10, 2009 р.

Зенітка

Володимир Пальцун

Ми – рушничні стрільці

Мисливець мусить народитися, як народжується шпак, теля чи фокстер’єр. Я обтім, що озброєний любитель природи теж підпорядкований еволюційним процесам і йде від генів. Можливо, приклад з фокстер’єром дещо натягнутий, бо особисто я сумніваюсь, що ці люті створіння бувають маленькими, беззахисними цуциками і походять від батьків. Але мій знайомий професор Павло міг би хоч перед вченою радою побожитися, що його фокстер’ерша
колись народилася. Більше того, ця сучка має родослівну від франко-прусської війни.
Отож, усякий мисливець має періоди розвитку: починається, квітне і входить у пору найбільшої зрілості. Приміром, вас повели розважатися у заїжджий зооцирк, їдете ви в батька на шиї і поглядаєте навсібіч. І раптом біля клітки змакакою лапундером вам захотілося взяти звірка за хвіст і оглянути його без шубки. Ви ще не вмієте говорити, починаєте смикати тата за волосся (якщо воно є) і дуже сильно плакати. Спочатку батько сердито говорить у відповідь, що посадить вас у клітку разом з тим лапундером. Ви затихаєте, радіючи обіцянці, але тато повертає до вольєра з нікчемними папугами. Зрозуміло, ви знову плачете, усвідомлено переходячи на вереск. Крупні ссавці починають полохатись і казитись. Ведмідь гімалайський б’ється лобом об стінку, зебра міниться в кольорі. В зооцирку дикий гармидер, і вас із татом виводять за браму.
Не згадуйте про цей випадок з дитинства так, як ваш батько, – з почуттям сорому. Ні, таким минулим треба пишатися. Це – свідчення того, як неспростовно і виразно, як рано і рішуче у вас пробудився мисливський
інстинкт. Він свідчить також на користь того, що хтось із ваших пращурів мав справжню кров і здорові погляди на життя. Будьте спокійні: якщо вони зуміли передати вам такі гени, значить, були здатними зняти скальп з живого очеретяного кота.
Отак мисливець і починається. Потім, коли у вас наросте ваги стільки, що можна лишитись живим після віддачі з рушниці дванадцятого калібру, ви обов’язково роздобудете зброю.
Особисто я починав з безкуркового самопалу, розрахованого на заряди димної сірки. Із самопалів чудово стрілялося у шкільних туалетах. По-перше, разючий ефект, по-друге, ніхто не може точно встановити особу стрільця – непедагогічно. Але про це іншим разом.
Коли, нарешті, якось влітку я виміняв за татову домашню медичну бібліотеку бувалу одностволку, прийшло справжнє щастя. Батьки відпочивали в Криму, і я, не соромлячись, спав з рушницею. Коли вони повернулися, щастю, як усьомусвітлому і доброму, прийшов кінець. Бібліотеку повернули, а рушницю забрали. Так я й не встиг її по-людськи пристріляти. Два постріли, які зробив у полі по дідовому портрету, тільки й показали, що кучність бою була слабкувата.
Перша по-справжньому ваша рушниця – це велика подія. Маючи її, ви вже на рівних можете йти до вітрини мисливського магазину і годинами гово­рити про шріт, бельгійські чоки і курцхаарів.
Але справжнього стрільця все-таки не по байках визначають. Дуже велику роль тут відіграє амуніція. Досить глянути, як чоловік лізе в болото, – і все стане зрозуміло. Мисливець, що тільки-но зачинається, пхається в нетрі, у чому мама пустила. При цьому з гусарським завзяттям, навіть не дивлячись під ноги. Недорізаний очеретом і осокою, він з роками починає вдягатися: штани, картуз, а то й пальто на ваті, якщо має радикуліт. Однак усе це ще задовго до періоду розквіту.
Розквіт починається тоді, коли стрілець майже перестав носити додому трофеї, замінив звичайні гумаки на ботфорти, коли спеціальний капелюх при­­крашає сіре пір’ячко. При цьому патронташ має бути вже не таким, що перев’язує черево, а у вигляді елегантного шкіряного ящичка з бляшками.
Ножі відіграють надзвичайну роль. Дарма, що ви йдете полювати бекасів і доб­рий тесак ніби ні до чого. Справді, при нападі цієї тонконогої пташки можна боронитися звичайними підручними засобами, можна й просто на неї подути, але ніж мусить бути! А раптом вам зустрінеться колега з блискучим шведським пером (ніж)? Та він не захоче з вами й про погану погоду говорити! Розквіт набирає сили, коли в домі вже є зо п’ять рушниць різних систем, двоє дітей і жінка, які востаннє бачили вас у неділю під час приступу ішіасу.
Зрозуміла річ, у таку мисливську пору ваші оповідки про нагінки, засідки і дуплети допускається слухати тільки обмежене коло осіб. Бо, як-не-як, в отій оповідці сам Іван Петрович чхав торфом, коли закатрупив селезня, бо, знову ж таки, в іншій – сам Анатолій Зиновійович упав з воза у річку, коли з мішка його копнув ожилий цап. А в третьому випадку з грабини знімали таки Ореста Михайловича. Статечні люди, про них у мисливському магазині не патякають. Розквіт сягає апогею, коли захочеться купити гордона. У принципі можна було б і спанієля, і сеттера, і сибірську лайку. Вони теж недешево коштують і доволі мудрі. Але це не наш принцип. Мусить бути гордон! На область їх усього три. Два – ублюдки, а один! Походить від самого сера Чарльза! Однак, хоч він і помітно глухуватий, господар править за нього трохи дешевше, ніж за орловського рисака, але дорожче, ніж за три ремонти квартири. Є, правда, в сусідній області ще один. Але хазяїн, коли від’їжджав на заробітки, попередив дружину, що знайде на краю світу, якщо пес буде проданий. Найгірше те, що вона й досі не знає, кого буде шукати чоловік – її чи гордона, і боїться вступати в ділові контакти.
Особисто я собаче життя знаю добре. Зайдіть якось днями, поговоримо. Для цього життя потрібні незіпсовані реакції, нервова витривалість, вольові навички. Мій сусід, який жив у квартирі поверхом нижче від собаковода,
сьомий рік лікує неврастенію. Це – він, а як тому собаководу?! Тільки не подумайте, що десь глибоко внутрішньо я проти собак. Помиляєтесь. Мав і маю до них прихильність, часом навіть легку закоханість. Особливо мене за­хоп­люють пси, що зграями збираються в скверику на площі, щоб подивитися, як львів’яни в години «пік» сідають в автобуси і трамваї.
Та повернемось безпосередньо до мисливця. Який період він у нас проходить? Ага, пору розквіту. Легкий серпанок спогадів залишає вона, рипнувши на росяній мисливській стежці новими ботфортами і патронташами, зро­нивши на срібну куделю бабиного літа каштановий мундштук сигарети.
Ви думаєте, що надалі мисливець підупадає? Навпаки. За розквітом настає пора найбільшої зрілості. Я її ще не досяг, але якось приятель показав мені діда, що вилізав із ставка, тримаючи в зубах лисуху. Я довго роздивлявся і зрештою впізнав його. Аякже – Орест Михайлович! Тільки диво яке: завжди цей видатний стрілець мав чудову амуніцію, гордона, його гумовий халат міг би прикрасити красуню. А тут!
– Оресте Михайловичу, вас обікрали? – спитав я, коли він викрутив підштаники і повісив на гілки старенькі кеди.
– Мене? Та я був студентом в Одесі! А чому питаєте? А-а, кеди і таке інше... Це, голубе, найзручніші для полювання взуття й одяг. Я, знаєте, в тих костюмах і різних причандаллях кілька разів топився. А тепер легко і ловко!
Отак.
Отак. Бачите, що значить вік, філософія натуральної здорової простоти? Оце і є висока зрілість. До речі, Орест Михайлович продав і свою розкішну триствольну бельгійку. Б’є з «іжівки». І б’є в яблучко.
Однак не подумайте, що тільки-но ставши мисливцем, можна й того – відразу у високу зрілість. Мовляв, ті самі кеди, що на самому початку мисливської кар’єри, й одяг, як мама пустила, і рушниця... Не поспішайте, хай вас трохи зачепить і розквіт. Тим паче, що Орест Михайлович не сам дійшов своїх відкриттів. Допомогли йому багато чого осягнути в житті різні обставини. У нього он і діти попідростали, й онуки. Отож він з полегкістю й роздягнувся. Що б його ще сказати? Якщо цікавитесь здобиччю, бо про неї якось забули, то вона й досі ще водиться в лісах, степах і на воді. Це означає, що дехто ще маже, незважаючи на розквіт та зрілість.

До змісту журналу "Вітчизна" №9-10, 2009 р.