|  | |||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №9-10 2008 року
ВІКТОР ГРИЩЕНКО
НОТА БЕНА
****
Міняє осінь кольори ріки.
Метуть щоднини листя двірники,
а в мене знову холодок під серцем
і заіскрились інеєм думки.
****
Давно вже відлюбив чи відстраждав:
в борні з нечистим душу не продав.
Та спокій навіть не присниться:
жура стискає серце, мов удав.
****
За гріх удавсь Господь до протидій,
бо я вмістив у формулі простій
Поезію, це явище космічне:
таланту згусток, болю і надій!
****
Укрилось серце раною суціль,
кристалізується на ньому сіль...
Від болю стати б глибою граніту –
Всевишній кинув би в грядущу ціль!..
****
Давно згасив Господь мою Звізду,
тож не дивуюсь, стрінувши біду:
ще в сорок шостім зрубаний під корінь,
мов яблунька у батьковім саду...
****
Я сам собою взятий у полон:
думки тривожні проганяють сон...
Поети справжні мучаться безсонням?
якби то справді був такий канон!..
****
«Коли з юрми народиться народ?» –
питав Гомер. А може, Геродот...
«Коли ж нарешті вимруть малороси?»
питаю я, ачей сліпий рапсод?
****
Якщо у зашморгу твоя душа,
тебе тоді ніщо вже не втіша...
Та легше дихати, можливо, стане,
коли з сильця ти вивільниш пташа.
****
Великі ми поети чи малі,
прославлені чи піддані хулі –
рубає нас невидима сокира,
бо зайві ми на грішній цій землі.
****
Із вулиці знов чути барабан –
це влади вимагає інший клан.
Дзвін серця в мене в тріщинах від горя,
тому ніхто не йде на... мій Майдан.
17 жовтня 2007року.
****
Нема в учителя альтернатив –
долай щоднини класу супротив!
Письменник, кажуть, також просвітитель, –
невже цьому життя я присвятив?..
****
Як мало світу бачиться з вікна!
Тим більш, коли за ним – глуха стіна.
Народ хворіє ( це не мій діагноз!),
бо на очах – постійна пелена...
****
Знов ворохобні настають часи –
тугіше затягаймо пояси!
Нове щось взнав народ про власну душу,
як ЦВК лічила голоси?..
****
Були і ми і сильні, й молоді –
сивини не лічили в бороді!
Серця свої шпурляли в «тиху заводь» –
лишилися лиш кола на воді...
****
Князь правив Руссю чи його тивун –
байдуже смерду (май побільше кун!).
Хто Україну поведе в грядуще? –
Нащадки смерда, власники трибун!..
****
Усе сказав, за всіх вже відхворів –
слова на крилах аж семи вітрів!
Хоч звідав біль, та не позбувся й досі,
бо не зберіг я пісні матерів...
****
Зерно не сіяв – сипав у мішки...
Дивився б й далі сон цей залюбки,
але в сльозах прокинувсь від тривоги,
мов продзагони стукали в шибки.
****
У генах вже історії урок –
не слухав я бабусиних казок:
Свята Марія вбита в 33-ім
за зірваний не нею колосок.
****
«Не плач, синочку, я прошу – не плач!
Від зайчика несу тобі калач.
За те, що хліб забрав у зайченяти,
як виростеш, ти батькові пробач...»
****
У 47-ім нищив хтось пісні:
голодна мама плаче їх мені...
Які були сумні ці колискові,
я відчуваю й досі уві сні...
****
Хто сіяв між картоплею паслін?
За нього ангелам я шлю уклін,
бо став отруйним, як удосталь хліба,
а в рік голодний був солодким він...
****
Згадала бабця: дівкою була,
як вимерло від мору півсела.
Згадала, бідна, тут же і забула,
щоби на ближніх не тримати зла!..
****
Який народ – такі й поводирі:
ми все втопили у словесній грі,
в нас «традиційні» мітинги на кухні
й «низи» мудріші тих, що «нагорі».
****
Спинюсь, немов добрався до мети:
не полечу я в зоряні світи,
хоч не забув свої дитячі мрії!..
Я просто, Господи, втомився йти...
****
В борні зі злом поразку потерплю –
невже даремно я ставав на прю?
Що кращим стане світ, нема надії,
але ж чому життя отак люблю?
****
Єдиний снопик з поетичних нив.
Я, певно, перед Небом завинив:
узяв слівце з Астрального архіву
й не знаю й досі, що робити з ним...
****
Таланти маю, як отой мужик,
що всі роботи сам робити звик.
Як в ролі коваля я став до горна,
зробив із швайки шило, з шила – пшик!..
****
Від мене серцю – аутодафе!
Це – єретик, який чуттям живе.
І тільки розум думає про завтра,
плануючи створити щось нове!..
****
Мій ідеал перебува в мені,
його в душі сховав на самім дні.
Сам біля нього виставив сторожу,
бо ідеальні люди теж смішні.
****
В поетів нині місія проста:
«Скажіть щось в риму про Різдво Христа!..»
Я ж думаю постійно про Голгофу:
для неї Він і родиться, й зроста!..
6 січня 2008 року
****
От вже і я – «відстріляний патрон»,
та здобиччю не стану для ворон:
немов Перун, впаду в дніпровські хвилі,
як забаряться Кий або Харон...
****
Перед людьми оголена душа –
немов маленьке загнане лоша,
яке все пробує звестись на ноги...
Хазяїн же – підгострює ножа...
****
День прожили – і стали більш байдужі:
не бачиш зорі навіть у калюжі,
любов і дружбу продаєш за гріш...
Волаймо «SOS», рятуймо наші душі!..
****
Багатів олігарх без господніх щедрот
і купляв депутатів – нікчем і заброд,
щоб законно тепер грабувати
найбідніший в Європі народ.
****
Вже не рятує від хвороби йога,
та соромно просити поміч в Бога,
бо скільки літ копичив я гріхи...
Тому молюсь до отчого порога.
****
Із невідомим я стаю на прю,
хоч і не знаю – стлію чи згорю...
Це – не життя, а боротьба зі смертю:
метеорит лиш схожий на зорю...
****
Коли б то я ділив добро і зло,
ще більше б, мабуть, огріхів було,
бо віддаю я ворогу належне
та без проклять із ніг виймаю скло.
****
Один ти зрячий, а довкіл - сліпі,
і ти стоїш самотнім у юрбі,
яка, нещасна, корчиться від сміху
тоді, коли сльоза кипить в тобі...
****
Він на Голгофу довго так ішов.
Щоб не стогнати, думав про любов.
А хтось бажав Йому красиво вмерти
і крикнув із юрби, щоб витер кров...
****
Чомусь на морі знов немає хвиль,
але не радує тебе цей штиль,
бо ти зумів втомитися від щастя...
Що ж, чайкою тепер уже заквиль.
****
Хвалив мислитель мудрого вождя,
хоч і не знав про нього до пуття.
Коли ж довідався, що вождь хворіє,
став компромат збирати завгодя.
****
Його вважають ворогом брехні,
та в це чомусь не віриться мені:
неправдою брехню він вчивсь долати,
але це – тайна (навіть для рідні).
****
В тривожну ніч я чую кожний звук –
за мене краще чує лиш павук...
Та не почув, як, люба, ти заснула,
як власне серце випустила з рук...
****
Я кидав з року в рік в ріллю зерно,
але чомусь не сходило воно.
Тож підсумок життя – не те я сіяв
або цей грунт став каменем давно...
****
Чомусь раніш здавалося мені
теплішим світло у чужім вікні.
Та застогнали в небі дикі гуси –
і я знайшов розгадку таїні...
****
О, як безпечно часом живемо,
як часто на очах у нас більмо:
в нечистім бачиш ангельську подобу,
коли в руках його – Святе Письмо!..
****
Як не мудруй, від отчого порога
веде у світ одна-одним дорога.
Життя прожито – повертати час,
але єдину нам знайти незмога...
****
Мороз мережить знов шибки вікна.
І думка вразила мене чудна:
«Поетом звусь, а не навчивсь читати,
а це, можливо, предків письмена!...»
****
Якщо вагома є на те причина,
сліз не ховає від людей мужчина.
Як друзів й недругів везли на Соловки,
на самоті ридав Павло Тичина.
****
«Добра не зробиш – не заробиш зла!» –
навчав малих старійшина села.
Тепер і в мене вже такі ж сивини –
обох, мабуть, ця мудрість підвела!..
****
Із недругом зустрівся фарисей,
такий же мудрий, як пророк Мойсей:
на прю не ставши, обійняв за плечі,
мовляв, не треба дратувать гусей...
****
Сміливців ждуть в грядущому віки,
і гроші, й з лавра сплетені вінки.
Та пам’ятати слід нам на вершині,
що до підніжжя підвели батьки.
****
У моря щастя зайві береги:
не буде друзів – будуть вороги
(або обраниш у борні ти душу,
або навчишся множити гріхи!).
****
Життя стелило нам півста доріг:
комусь – терни, комусь – лише моріг.
Із вирію не всі вертались птиці,
не всі і ми – на батьківський поріг...
****
Звичайно ж, у сідлі я не щодня,
та все одно мене це не спиня:
кажу чомусь усім, що вправний вершник
(мені не вперше падати з коня!).
У чорній рамці – друзі по перу.
Я їх не знаю, а відчув журу:
книжок-бо їхніх ще ж не міг дістати...
Колись і я нечитаним помру.
****
Сутулю плечі і похнюпив ніс,
неначе гору кілька метрів ніс.
Життя прожито: ні грошей, ні слави!..
«Не вмів служити!»- докоряє біс.
****
Позичити б у генія рядки
й прославитись – на день чи на віки.
Спиняє совість. А можливо, гонор,
тож на подібне не здійму руки.
****
Бетонна гребля спинить річки плин...
А для біди в Небес є Божий млин.
Стежки дитинства, кажеш, встиг забути?
Ти їх згадаєш: вже цвіте полин!..
****
Сміється критик: «Візьмеш часом вірш,
а в нім поети ходять босоніж!...»
Таки босоніж у колгоспі клятім
(на першім складі був акцент раніш!).
****
Жінки чужі навідались у сни.
Це винен подих ранньої весни?
А може, тільки знак, що час писати?
Про що? Про вічне почуття вини!..
Кривий Ріг
 |
|
 |
 |
 |