|  | |||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №9-10, 2007 р.
ОЛЕНА ПАШУК
ОЛЕНЧИНІ БДЖОЛИ
***
навчіть мене говорити
і я самотужки побудую
Вавілонську вежу
хочу сказати сонцю
щоб не спало на правому боці
бо проґавить той мент
як дівчата на поле будуть іти
дощі жати
хочу сказати річці
щоб не бігала по гострих камінцях
бо як поріже п’яти
то не зможе у Вербну неділю
до церкви сходити
зате я завжди
зможу сказати коханому
що у нього з-під сорочки
серце просвічується
***
в моєму вулику три бджоли
одна збирає мед на продаж
одна шапки збиває квітам
а та що остання – й зовсім ручна
залюбки ходить зі мною
до церкви на Спаса
а потім
і вертаємось разом
з повним кошиком
посвяченого літа
шкода що вулик той
не приватизований
і бджоли у ньому не прописані
але ж всі знають що вони мої
їх так і кличуть у селі
бджоли Оленчині
що відмовилися від жала
як Україна від ядерної
а тому діти дозволяють моїм бджолам
сідати на носа
аби краще було чутно
звідки медом дме
***
предки від нас одцуралися
бо продаємо власні коси
замість того
щоб чоловікам
лисини зацерувати
ти вмієш плести вінок
із штучних квітів?
тільки не спускай на воду
бо з таким тягарем на шиї
навіть річка втопиться
заплети косу
від Дністра до неба
вітри будуть йти
перечепляться
а неграмотний соловейко
заграє пісню на одній струні
про те
як віддавали дівчата
коси заміж
а самі у дівках зоставшись
на рушниках повісилися
***
ця черепаха везла час
у будинок для престарілих
де вікон немає
де вікна є
але кого виглядати
окрім світанків з мокрого шовку
сліпі птахи
у небо не втрапивши
на склі
свою смерть вишивають
білим хрестиком
черепаха
що світ на собі
не втримала
спізнилася на один крок
та пів удару серця
посеред будинку
братики зацвіли
***
старі хати пішли вмирати до води
закрила річка їм скляні повіки
в селі порожньому на гілочці верби
повісилось від туги кукуріку
старий Сірко уже й дороги стереже
зв’язав докупи щоб не розповзлися
скажене сонце вперто лізе на рожен
і палить сірником торішнє листя
набило небо об старий паркан синці
лишень коли в устах криниці смеркло
прийшла босоніж з костуром в руці
з сусіднього села на поміч церква
***
а на снігу лежить щедрівка
розхристана ні пари з вуст
чи може вигнали з домівки
під ноги кинувши Різдву
перебранці в тісних кайданах
довкола водять хоровод
а баби снігові коханих
випроводжають у морфлот
це вчора все було інакше
у вазі – траурний вінок
і ти з словами Отченашу
благально билась у вікно
а люди гралися у мертвих
стиснувши пісню між зубів
ніхто не вірить у прикмети
на цвинтарі льодовиків
***
дощі б’ють по пальцях вгризаються в шкіру
а потім ситі мовчки відходять
веселка розставивши ноги над Стиром
чекає на завтра прогнозу погоди
і знову дощі після ночі патлаті
шепелявлять бруківкою рідного міста
намокнув у небі крик немовляти
у піст народженого зумисне
дощі цього тижня грибні доречно
до самого низу кимось розмотані
і Стир подібно рибі приреченій
до неба підставив спраглого рота
***
вечір прокис і стало видно
як небо зорали стриножені коні
сонце вирвали під самісінький корінь
на горизонті крововилив
коні білі якраз по копита
гарцюють під дудку поганського Пана
розкололись очей перезрілі каштани
насправді ж коні в метеоритах
сонце ковтнувши усухом’ятку
біжать чимдужче до водопою
губи змочивши прісною сльозою
вода ж бо вся у тісних горнятках
й Чумацьким шляхом вертаючись хтиво
у ніздрі засмоктують дикий вітер
зозуля їм відкувала віку
та ще й підкинула міль у гриву
***
може і твоє серце
виросте на китайській вишні
коли ти прочитаєш
хоча б один ієрогліф
на аркуші неба
на сніданок
рисова каша
на молоці дракона
на вечерю
квітка лотоса
і лише після цього
ти це той
хто першим
побачив
слід равлика
на веселці
***
квіти сховалися в небо від пагубних рук
склали крила в бутони що не для польоту
наче колібрі тремтять над ними божественні звуки
шукають наступної ноти
поміж фіалок блукають янголи босі
збирають з пелюсток у глечик ранковий бісер
дощі розпатлані заплітають у коси
й ховають просинь за куліси
а музика звідти в’ється димком від кадила
до самого низу до отари загублених душ
годинник затримав час аж тріснули жили
й струмки кремовані знову у такт ворушить
***
росла собі як яблунька
на рідному подвір’ї
птахи у коси
білі вірші вплітали
щоб була як наречена
отак і незчулася
як пересадили
батькам за спину
пустила коріння
на три метри в небо
та птахи все одно впізнали
по зів’ялих квітах на хустці
бо я давно вже не наречена
а приречена
на нове ім’я обертатися
Спасу яблука до ніг складати
птахи поприносили
гостинців із дому
заплющене люстерко
та вітер із комори
дивлюся
а дорога їжаком скрутилася
прислухаюся
чи вода у криниці не виросла
уже й зібралася в недалеку дорогу
та до мене травень прищепили
***
завтра куплю собі
піщаного годинника
разом із верблюдами усередині
кактусами
та піщаними бурями
бо вже набридло
як по вікну
з’їжджають голими сідницями
сніжинки
кажуть у країні сипучих пісків
треба пити кров кактусів
із сіллю
та долькою сонця
а я вип’ю талого снігу
привезеного із собою
тут марно шукати палімпсести своїх слідів
та й не зрозуміти
чому сонце ховає
голову у пісок
а я всього-на-всього
останній паломник
до оази своєї душі
падаю
розбиваюся
відрощую хвоста
і дивлюся навздогін верблюдам
що понесли в горбах
прісноводні ріки
аби випустити їх на волю
за межами мого тераріуму
?
у твоєму альбомі світлини без мене
у твоєму театрі прозора завіса
перейшовши моє життя на зелене
ти гуляєш із псом я ж вигулюю сфінкса
кімната відкрила вікна і двері
з підвіконня у небо стрибає герань
давай зачнемо життя на Венері
бо все-таки важко ін без янь
Луцьк
 |
|
 |
 |
 |