|
 |
|||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №9-10, 2005 р.
ТЕТЯНА ВИННИК
ВІЗЬМІТЬ МОЇ РУКИ
«ПІСНІ НАБЛИЖЕНЬ» ТЕТЯНИ ВИННИК
Тетяні Винник – студентці-філологу Ніжинського університету імені Миколи
Гоголя – 21 рік. Вона автор поетичної збірки «Золото – ноша» /2003/, лауреат
міжнародної україно-німецької премії імені Олеся Гончара за поетичну книжку
«Гетсиманська молитва», лауреат конкурсу «Любіть Україну». Публікувала
вірші у поетичній антології «Графіті графського парку», в антології «Радосинь»;
прозу – у збірнику «З усіх трьохсот аудиторій. Вихованка літературного
об’єднання Дмитра Чередниченка «Радосинь» та поетичної студії в Ніжині.
Працює на ніжинському телебаченні (НТБ). Брала участь у нараді молодих
літераторів у Києві в 2005 році.
У «переходах буднів» поетеса відважно визбирує оком прискіпливого художника
деталі життя соціуму і коштовні злитки не видимих байдужим психологічно-точних,
печальних і щасливих спостережень інтимного життя душі.
Світлана Йовенко
ЗРОСТАННЯ
1
вогненно стікає ніч по білих квадратах щастя
єднальних сполучників тоне павучий вінок
нікому не винні не вміли ні брати ні красти
бо душили в собі цей жебрацько-скімливий крок
вибуха невідомим доріжка й береться чорними п’ятами
задощило хрестами йде кума на війну тривоги
війна як війна захищатимуться і вбиватимуть
і зійдуть до трав на вечерю кишенькові дороги
отче пробач таку безпорадність й рапаву пошесть
їхню слабкість мої поразки в піснях наближень
не розбещена п’єдесталами йду а ви як хочете
я не місила своїх перемог на крові чужих принижень
2
на простирадлі охри травми горять назавжди
для нещасних досягнення інших уже приниження
ходять герої по гастрономчиках власної правди
і смішними стають під ватрою самознищення
не здолають себе бо самі собі супротивні
підшивають майстрів підкови собі наковують
заїдати поразку замінником цукру так примітивно
уміти потрібно приймати її пелюстками спокою
хто має право крутити на пальцях пороки
совість – потвора – зручне обирає положення
для нікчемних завжди принципові існують крокви
між переможцями і переможеними
БУДНІ
я майже звикла до тебе валіз і маминих ліків
десь бувало так легко хоч відгонили пивом вірші
і не пахли сніданком розіп’яті снігом вікна
шаруділи на лапках снів алюмінієві миші
у переходах буднів (так далеко їх ще не возили)
я зривала із тебе пелюстки наук у неприборканім тілі
тріпотіли речення я любити себе не просила
Клітемнестра ховає язик в цитрабіль неділі
Вишиває весна по венах розмиті межі
(є у тебе не я а у мене не він і не ти)
я руйную із диму повітряно-білі вежі
і морозні Явдохи в горлянки зливають менти
ніч стоїть на ножах так відверто так боляче й гидко
стільки яду розлито й не стримано стільки розлук
я не можу уже роздавати коштовні злитки
котиться бубон по колу замкнених рук
ВЕСНЯНИЙ МАЧО
бездиханна субота як стигми завузлена крів
хворіють батьки і зраджують друзі найкращі
витанцьовує Шива загорнений в карту морів
і терпіти цей чорний лоскіт стає найважче
я розплакалась вибач не сміла туди заходити
там здригалися стіни вразливі чужим натхненням
від вина будуть квіти гарячі ще довго сходити
і піднімуться п’яні рядки у твоє прощення
вже здичавіли руки вже ненависть є до спідниці
а ниточка-нитка рветься під пальцем і рветься
відмикає весняні легенди в своїй рушниці
той хто тонко надрізав хоробре жіноче серце
КВІТЕНЬ
Спить не сповитий Годо у стигмі тюльпану
Нахилили тичинки сни і тихенько мріють
А колись на останній плівці й тебе не стане
Опаде міжсезоння свят на короткі вії
Хоч би раз легко плакати хоч би промити рани
У кумедних білявих косичках дуріють дороги
Хитрі нявки місцеві банально кусали банани
Бо на їхні гарячі хвороби напали роги
У незайманих свідків із пащі вилазили змії
Забували знайомі у ступу вростали ноги
Ображалися роги що їх носити не вміють
Цілували маленьке Годо березневі боги
СЕСІЯ
Та відбери ж мене в них до відсотків, до бубликів.
Не дай охолоти, додихать, доспати, катуй обіймами.
Не дай мені сісти в маршрутку і щоб маршрути,
Як мандаринові дольки, зрослися із глицею в більмах.
Не гаси новорічні душі, бо душать випрані простині.
Легко сльозам-артеріям: йдуть, все ідуть холодними.
Я по іграшках битих іду босими...
Вкраплююсь в тебе... вкрапленнями... мільйонами...
Сесія...
ПЕРЕХІДНЕ
Присмерк заходив у груди руки спиняли спроби
Кава холола гірка ніби найперший вірш
Духи кололи воду слизькими душами корок
Зійшлися рушниці у скроні палити пиж
У грудях землі гідроніми булькали ряскою
Карасі роздували туші стовбури падали
А мені діставались страшки із їхніми ласками
1 клали персти на дно глиняних карликів
Розходились шви набухали збочення
Не доходили звісточки зливались дороги
Розминались кохані вражало оточення
І молились на віях набоїв приручені боги
РАНОК
Музики свят й прокидатись чомусь не хочу
На гуаші моєї шкіри згорають німби дерев
Візьміть мої руки у ватру свою проти ночі
Я не можу тримати за пащу підшкірний рев
Промені ріжуть шкіру жухнуть сніжинки смоли
Я у снах ці сорочки пряла що луки вдягають
У мою незаслану постіль за обрієм птахи лягли
І натерті хрести зірочок на вуста прилипають
А ти всюди бачиш як я не доходжу до тебе
І сонце не сходить і світять під хмарами квіти
Безлика медуза-ід навколо Божого ока сотає світло
Не згортаючи крил журавлі вивертають небо
*
ось коли вперше відчула як ростуть професійні стигми
коли прозорі вужики крапельниць світилися вусами медикаментів
у той вангогівський вечір прощання коли ліхтарі розцвітали на стегнах
рушники розірвали дорогу в чотири вени
і без тебе цвіли сади і між нами ходили шашки
хмар стопкадри й гаївки навколо чужої весни
майже разом завжди й наодинці з нестерпним щастям
і зрослися всі рейси коти-полем зійшлися в мені
і рук вагота ніби могили полісся
мов у тілі земля оберталась доокіл осі
хоч кляни хоч люби хоч по рейках горілиць смійся
близнюкова порода чисел шаманила в бубни роси
на листівки розпалось свято й протерлось об вирій небо
напились з мікрофонів душі своїх психічних
ти колись ще відчуєш коли вже не буде треба
як по коліях крапельниць циркулює до серця вічність
Ніжин
 |
|
 |
 |
 |