|  | |||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №7-8, 2009 р.
Іван Гущак
НАДВЕЧІР’Я КОЛОБРОДИТЬ
***
Колобродить надвечір’я, колобродить.
Вже на небі втішних зірок хороводи.
Надвечір’я.
Буде вечір.
Прийде милий,
Повний втіхи,
повний ласки,
повний сили.
Колобродить надвечір’я, колобродить.
Вже між зорями рясними місяць сходить,
Заглядає крізь вікно світлиці любо.
Мов закоханий, цілує мене в губи.
А коханий...
Де ж коханий?
Меркне вечір.
Тягарем журби ляга мені на плечі.
Ждала милого.
Втомилась.
Не діждалась.
В місяченька золотого закохалась.
***
– Чом же я сама? – себе питає мила.
Журно усміхнулась, голову схилила.
Сльози покотилися із небесних віч.
Огорнулась тихо у глибоку ніч.
Не була закохана, не була коханою.
Всі літа прожиті залишалась панною.
Милий поклонивсь мені, та й на схилі літ
Вже сніги розтали всі, як вишневий цвіт.
Милий усміхнувся...
Де він?
Та – нема.
Вже мене покинула навіть і зима.
Щастя не для мене взимку та весною.
Попливу листком осіннім за водою.
***
Літо, літо, вкраїнське літо
Із калиною при вікні.
Синьо-жовто знамено світить
Та зітхають краю пісні.
Де подітися від пісень тих?
Ніч і день,
ніч і день
Бере серце моє в обценьки
Журний смуток вільних пісень.
***
Я думаю. Тих дум гряда
Гряде щоднини.
Звідкіль до нас прийшла біда
І хто в тім винен.
Ні ти, ні я, ні часу зов
В краї далекі.
Був день зізнань, була любов...
Немов лелеки
Ми розлетілись врізнобіч –
На чужі гнізда.
У мене ніч і в тебе ніч...
Хай стріча слізна
Омиє дум важку ходу,
Мов рану.
Крізь дум гряду до тебе йду,
Кохана.
ТАБІРНЕ
З купи трупів виповз
в’язень
З табірних спогадів Ф. Греха
Літ далеких спогад роз’їдає
Все, що відстоялось у душі:
З купи трупів в’язень виповзає
І повзе, повзе у табірні кущі.
Куля й тут його наздоганяє.
Хлинув дощ. Заворушились купи
Трупів, звезених на площу крематорію.
Он повзуть ще двоє, а дощ лупить –
Краплі сил приречених подвоює.
Біля них убивці шкірять зуби.
Не стріляють, сміхом дичавіють,
Повертаються мерці до куп своїх.
А вітри: з дощами чорно віють.
Оживає той смертельний гріх,
Хоч жита вже скільки літ сивіють.
ГОЛУБАР
Він голубів любив. О, як він їх любив!
Білих, як сніг, і чорних, наче ночі.
У голуб’ятник двір перетворив.
– Тю-тю, – скликав, дивився їм ув очі.
Вони ж йому відповідали тим:
Як він із плугом повертався з ниви,
Над вулицею слались, наче дим.
Він голубів любив і був щасливий.
Та в час після воєнних завірюх,
Як москалі оселю обступали,
Понад обійстям голуби ридали.
Той плач тривожний звідав його слух.
А як господаря виводили у двір,
Щоб везти до холодного Сибіру,
Найстарший голуб, білий, як папір,
Сів на плече...
О, як він йому вірив!
Летів за ним аж до далеких гір.
ДУБ
1
Між пралісів вздовж рік – аж до Говерли,
Серед дубів, які гілля простерли
Над верхи гір, росте дуб сотні літ,
Обрубками рук чорних зорить в світ,
Стовбур-гігант вроста у глиб землі.
Що бачив дідуган? Князі і королі
Під буйним гіллям пишно спочивали,
Стрічали татарву – шаблі ламали.
Тут сам Хмельницький зупиняв коня.
Дуб кроною вроста у небо дня,
У небеса вечірні, зоряні, як нині.
Обрубки чорних рук нагадують людині
Про бурі грозові, шалені вітровії.
Та дуб старий росте, верхів’ям зеленіє.
Нащадків радує своїм рам’ям, стремлінням
Триматись рідної землі цупким корінням
Від покоління і до покоління.
2
Я щодня іду до цього дуба –
Обнімаю, набираюсь сил.
Обминає чорна доля – згуба,
В степ широкий кличе небосхил.
Я щодня іду до цього дуба,
Обніму і наберусь жалю
За Вкраїну – матір мою любу
Обкрадену...
Та я її люблю!
Закривавлені цілую губи
Й Святослава гострий меч сталю,
«Йду на Ви».
Караюся.
Не сплю.
День у лісі будять лісоруби.
«СЕЛЯНСЬКА»
В центрі міста – вулиця Селянська.
Тупикова. Ями. Смітники...
Розпивають тут первак «афганці».
Нишпорять цигани, мов жуки.
Насміявся з мене, з мого роду
Чин міський, що думати не звик.
Іменем села – мого народу –
Він назвав обпльований смітник.
Та моє село – то храм, світлиця:
В росах-перлах вікна, криниці.
Тут між них – чи видиться, чи сниться? –
Що в села знак Раю на лиці.
В центрі міста – вулиця Селянська,
Мов гниюча бомжова рука.
ЖЕК на ній ще від часів радянських
Долу вікна-більма опуска.
 |
|
 |
 |
 |