|
 |
|||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №7-8, 2007 р.
«Зенітка»
ВОЛОДИМИР ІВЧЕНКО
Увійшов у роль
Вагон метро. П’яненький підтоптаний добродій нависає над гарненькою дівчиною.
– Вы, конечно, кр-р-расивая... Но слишком уж, эт-т-то, серьёзная... Надо
р-р-расковываться, милая... Понимаете? Вот я, к примеру... Н-н-не молодой
уже... Имею жену, машину, дачу, пят-тое – десяте... А пол-л-ложите-ка
свою р-р-ручку на м-м-мою, и в-вы почувствуете...
Молодик поруч не витримує:
– Папаша, а папаша!
– Какой я в-вам, – сердиться добродій, – папаша?!
– Ну, старик.. Не один хрен...
– И, т-т-тем более, не старик!
Молодий чоловік наставляє на ловеласа розчепірені пальці.
– Видишь зти два кола? В гляделки воткну – в ушах вылезут! Если не заткнешься...
Старий тушується, нишкне. На наступній зупинці його вже у вагоні немає.
Голоси в салоні:
– Хоч і з блатних, а все-таки один мужик знайшовся...
– Та то не блатар!
– А хто ж?
– Артист! Хіба ви не пізнали Лебеденка? Просто побачив неподобство і ввійшов
у відповідну роль...
– Ввійшов у роль, кажете? Все одно мужик!
– А хіба я проти?
Ножівка зламалася...
Зайшовши у майстерню ЖЕКу, BIH побачив неймовірне! Слюсарі були тверезі.
У чистеньких курточках. Haвiть не забивали козла . Хоч тривала законна
обідня перерва.
– Хлопці! Хто з вас спорудить два ящички на балкон? Для квітів...
– Два ящички? – знехотя відірвався вiд верстачка один зi слюсарів, Сьома.
– Могйом ! Тридцять гривень плюс ваш матер’ял...
Петрович похитав головою:
– Дорого...
Сьома хмикнув:
– Що вдієш... Ринок !
Довелося по дорозі додому підібрати на смітнику кілька гарненьких дощечок.
Налагодити заіржавілу ножівку. Озброїтися молотком. Та й змайструвати
ящички, через які дружина вже прогризла йому голову.
Забігла сусідка:
– О! А хто це вам зробив такі гарні ящички? Ще й з підставочками для кави...
– Я, – скромно озвався з кухні Петрович.
– То, може, утнете й мені? Бо ходила до жеківських паразитів. Так вони
заломили тридцять гривень...
Петрович уже був не радий своєму чистосердечному зізнанню. Зате сусідка
– сяяла:
– Домовилися?! Правда тридцять гривень я не заплачу. Але могорич – гарантую...
Незабаром балкони всіх квартир на їхньому noвepci прикрасили ящички Олександра
Петровича. Слух про його дешеву, оригінальну i високоякісну продукцію
рознісся по мікрорайону. Дружина сердилася:
– Ти – кандидат xiмічниx наук! На біca тoбi тi ящички?
Але Петрович уже був у полоні теслярського самолюбства.
– Народ вимагає...
Чим би це все закінчилося, невідомо ... Аж ось темного дощового вечора.
У скверику. Перестріло його двоє. Перший зняв з Петровича окуляри, після
чого той вже не розрізняв, де стовбури дерев, а де нападники. Другий Сьоминим
голосом поцікавився:
– Вдарити тебе, папапша, чи впадеш сам?.. Втім, гаразд. Сопи собi у дві
дірки. Тільки викинь з голови ящички. 3 підставочками. Затямив ?
То було серйозне попередження! Biдтодi хто б, як, де i за яку ціну не
просив Петровича змайструвати «ящичок з підставочкою для кави», BIH твердо
відповідав :
– Я б з задоволенням ! Та ножівка зламалася.
Багатовекторність
Обмахуючись віялом, Ідеологема сяяла від задоволення :
– В мене закохані всі політологи! Особливо ці, як їх... Дисертанти! Чи
бачили ви статтю або, тим паче, серйозний науковий реферат, нарешті книгу
– без Ідеологеми? Отож бо!
– Та й мені гріх скаржитися на байдужість ученої публіки, – пощипував
ріденьку борідку сухенький, гостроносий Вектор. – Шкода тільки, що штовхають
у протилежні боки...
– Це жахливо! – співчувала Ідеологема. – І як ви тільки усе це терпите...
– З останніх сил, шановна. Всі думають, як Вектор, то ним можна крутити
мов циган сонцем... У мене, між нами кажучи, вже все тіло у синцях. Той
тягне в Європу, той – у Росію, той – в Америку... І все це, уявіть собі,
водночас! Багатовекторність, мовляв...
– Господи! – похитувала голівкою Ідеологема. – Як жорстоко!
 |
|
 |
 |
 |