|
 |
|||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №7-8, 2007 р.
ВІТАЛІЙ ГУБЕНКО
ТЕРНОВОЛАВРОВИЙ ВІНОК СОНЕТІВ
Архітектонічно-епічна поема
...коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось таки колись.
Тарас Шевченко
1.
Жита. Козацький степ. Так пахне материнка.
Чумацьким шляхом сіль розсипали діди.
Венери скіфські. Із симфоній материнства
Дитячий крик – купіль з любистку й череди.
Як з материних вуст зривалася молитва,
Малий Тарас шукав, де небокрай рудий
Оперся на стовпи. Відтак явив пророцтва
В Божественних садах пісень Сковороди.
Що раяв сам себе пізнать: до чого зроду
Єсть іскра Божа, щоб прийнять буття народу
В наш розсуд. І чому рекли мужі старі
Про розголос, що в світ Керелівка породить.
Їм сказала це провісниця Природа
І присмак на губах ранкової зорі.
2.
І присмак на губах ранкової зорі
В первісних брашнах йме трипільська теракота
Сім тисяч роковин. І писанку прикотить
Солярним символом, щоб душу нам зігрів.
Звідціль Архипенко всотав скульптурні коди
Й прийшла «відсутнього реальність» на поріг
«Єгипетський мотив» в фаянсі»... На порі
Портрет Шевченка і... дар творчої свободи
До поліхромних штук від Бога. Оберіг –
Отой гончарний круг з відтінками породи.
За Кия ще було: подільські гончарі...
Всяк віз шедеврів кіш у весі на підводах.
В новому горщику гуде, по праці, кода.
Тремтливий жайворон музичить угорі.
3.
Тремтливий жайворон музичить угорі.
Вібрує обрієм чорнозем за Лубнами –
Родючіший з усіх земель. Пройшли плугами
Сколоти-орачі і смерди... на зорі:
«Ми просо сіяли... дід-ладо» – давні гами
Над вимерлим селом. З Аїдових доріг
Дзвін тридцять третього. У гиблому дворі
В голодної луни дитя просило гами.
Де геноцид скосив – зросли нові жита,
Волошки і кукіль. А час вінки спліта
І в Лету кидає й ковтає хвиля слізно.
На чатах вічності духовний Еверест:
Кістьми освячений постав Лубенський хрест –
Дання Вкраїнських літ, де гомоніла тризна.
4.
Дання Вкраїнських літ, де гомоніла тризна.
Олега віщого... Отруєна стріла
І Сагайдачного із світу ізвела.
Впилась Аресова натура ненависна
В Батурині вином рудим і пролила
Під Берестечком і під Крутами...
Нависли Освенцім і Гулаг над гріх імперій зла:
Олтар Сатурнові – дев’ятизначні числа.
Терор чинить воскрес чванливий печеніг:
Вже й Чорноволів шлях додому підстеріг,
Як Святославів на порогах. Князь бо грізно
Гукнув: «Іду на Ви!» – майнув козацький чуб
В галопі днів-сторіч... Чвалує славолюб –
Не здожене авто комонних Материзни.
5.
Не здожене авто комонних Материзни:
В доісторичний гін некованих копит
Причорноморський степ найпершим стугонить.
Ще й скіфська пектораль з Товстої кінно зблисне.
Румак – Мамаїв лет, а кобза, знай, бринить:
«Братались з вольними ляхами» ще колись ми
Й Хмельниччини не чуть було з коліс «колиски».
Не вберегли Богун з Богданом хибну мить:
Підкрався деспот-тать до вольностей і права
Народу древнього й сховав козацьку славу
«В глибінь сибірських руд». Та ж Око угорі!
Й чатує чільний час на «бути чи не бути?»,
Бо сад пергамського царя ще й дав цикути.
В історії полин толочать огирі.
6.
В історії полин толочать огирі
Мазепині. Вольтер про гетьмана скрижалі
Для Кліо карбував. Поеми оглашали
Гюго, а Байрон, а Словацький... Як горів
Батурин червоно... то Київ прапорів –
Оранжево... ці дні юнацькі: квіти, шалі...
Що Віктор Ющенко ясну ясу прорік:
Свобода! – із колін вкраїнці вже повстали.
Хрещатик вольності – у фокусі Земнім.
Лукаві ж владники ще пруть фальшивий німб
Захланні маски і таємний важіль кризи...
Та ось козак Мамай про Байду заспівав,
Бо запорожці скрізь боролись за права.
Там – лицарські жалі, а з нами – біль Вітчизни.
7.
Там – лицарські жалі, а з нами – біль Вітчизни
За Кальнишевського Петра – на Соловках
У кам’янім мішку... Етапи, дріт залізний,
Мордовію й Сибір Лук’яненка Левка.
Він – з різночинних слів в Верховній Раді – ткач
Законів праведних. Витають тіні різні
Й коня Калігули з імперських мрій... ще й прісно.
Все ж юний Фаетон квадригою ускач
Захланним кланам вмить спалив пекельні крила –
Отак Даліла із Самсона кучму збрила.
Цей дзвін – пророчий бунт світанків на порі:
Броститься днесь Майдан. Розквітли вже й намети.
Тривоги за людей – усіх часів прикмети:
На дріжджах не ростуть у нас богатирі.
8.
На дріжджах не ростуть у нас богатирі.
Хіба в кріпацтві й на Аралі, як Шевченко
Чи Симоненко й Стус, Світличні... Душі чесно –
Як відчайдух Герчак – кладуть на вівтарі.
З порогу вічності Селені пук доріг
Заповідав Шаргей крізь ґрати. А причетно
До Кожум’яцьких сил, Клички оранж прищеплять
Нащадкам, щоб народ козацький дух беріг.
Блакитножовтий стяг розвіяв хмари сірі,
А не натішилось на вільному крилі:
Вкраїну осідлав новітній Крез в порфірі
Чужого крою з пліч шахрайських королів.
Глевкою владою обтяжений змалів...
Минувся хміль свобод. Згорів палац довіри.
9.
Минувся хміль свобод. Згорів палац довіри.
В саду торішній плід мутацій перестиг.
А в помаранчеві гаї золото щирі
Із Ющенком грядуть козацьких дум мости.
Преславно Юлії по них народ вести.
Беззбройно скинувши з ніг корупційні гирі
Вчорашніх картярів-владик: не ймуть вже віри
Чини у зброю, у... медалі і хрести.
Калігула й Нерон знадливими не в міру
Наснились владарям. Так долі ж не прості
В останніх з Цезарів: не знають душі миру.
А Френсіс Дрейк – пірат – свою зорю настиг
І адміральський чин. А в Лету відплисти
Не стало для вітрил і вітру, й кашеміру.
10.
Не стало для вітрил і вітру, й кашеміру.
Було ж у козаків: парча і оксамит,
Єдваби й кармазин. Зюйд-вест Босфор штурмить...
На байдаках в стихій і в лицарства довіру
Іван Підкава зна у переможну мить.
Його ж нащадок – у теперішнього миру
Всього, крім недругів свободи. Але щиро
Вже наймолодша брость свої лади сурмить.
Ще нерождені ймуть жовтогарячі ризи
І не мовчить Мовчан Павло про «мікоризу»:
Коріння пращурів отак переплелось
Від Кам’яних могил, від Любарта стін сивих.
Й нема лічби йому. «Гриби» всотали зливи
В окрадених звитяг: до грища приплелись.
11.
В окрадених звитяг: до грища приплелись
Все сонмища Богів-Перунів на Майдані.
В клич: – Ющенко,– громи акордами вплелись:
Юпітер, а Вулкан, а Прометей... вклечані.
Костенко Ліна, Драч, Йван Дзюба – осіянні
Лучами слави і... Шевченка, що явивсь
До мови рідної схилить всесвітню вись,
І Вашингтона знать свого в народній шані.
Як Джордж в Америці зміг норови круті...
Давніш на чужині написані статті
Пилипом Орликом – талан не узаконив.
Що спритний Мономах заповідав мораль
Шляхетних громадян – забув не весь загал –
Невольники тельця злотого... поза коном.
12.
Невольники тельця злотого... поза коном
Не стали стимулом мистецтва і наук.
Як повезе – збагне освічений онук.
Бо Македонському Лісіпп ваяв ще коней.
Гай Цільній Меценат за Августа й принук
Плекав Вергілія, Горація і коло
Митців. Терещенки й Ханенки свій капшук
Розперезали для музеїв, як ніколи...
Так Ермітаж хапнув шедеври малярів,
Як скіфським золотом могил заволодів.
У Вишгороді теж «взяв» «боголюб» ікону.
И клейноди гетьманів нагадують війну.
А сподіваємось (скарби щоб повернув)
Ми Лицаря ж свого і з праведним законом.
13.
Ми Лицаря ж свого і з праведним законом
Очікуєм з небес. А той, що серед нас, –
Йому, як розбудив патріотичний час,
Вкраїнці одягли омріяну корону.
На планетарний баль несуть крилаті коні
Могутніх владарів: Саакашвілі – аз –
Квасневський... Прапори усіх держав у колі...
Отак за круглий стіл збиралися ураз
Дванадцять рицарів: Левине Серце Річард,
Король Артур... Вони вели спасенну річ, а
У наших козаків весь гонор переливсь.
За слово рідне, що єднає всі орбіти,
Євшану зілля нам несе. Як неньку діти
Ждемо давним-давно. Чи діждемось колись?
14.
Ждемо давним-давно. Чи діждемось колись
Грааля чашу в нас на круглому (правдиво!)
Державному столі? Є українське диво –
Це ж мова наша. Ой!.. Не вина пролились
Аж через вінця! У... Батурині – зрадливо,
Під Крутами – ущерть... Хмеліє Василіск:
Валуєвський указ в його сулії скис.
Бо «...оживає і сміється знов...» огниво.
В Богів як Прометей – Тарас Шевченко... Вже
Все лицарство пера огонь цей стереже.
А Вінграновський – грім. Сльоза Праматеринськаі
Від глибини Дніпра й Чернечої гори –
Й за Яворівського – пісенні явори.
Жита. Козацький степ. Так пахне материнка
15.
Жита. Козацький степ. Так пахне материнка
І присмак на губах ранкової зорі
Тремтливий жайворон музичить угорі.
Дання Вкраїнських літ, де гомоніла тризна.
Не здожене авто комонних Материзни:
В історії полин толочать огирі.
Там – лицарські жалі, а з нами – біль Вітчизни:
На дріжджах не ростуть у нас богатирі.
Минувся хміль свобод. Згорів палац довіри.
Не стало для вітрил і вітру й кашеміру
В окрадених звитяг: до грища приплелись
Невольники тельця злотого... поза коном.
Ми ж лицаря свого і з праведним законом
Ждемо давним-давно. Чи діждемось колись?
24 серпня 2001 р. (магістрал) –17 червня 2005 р.
 |
|
 |
 |
 |