|
 |
|||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №7-8, 2006 р.
СТАНІСЛАВ ВИШЕНСЬКИЙ
ПРИРУЧЕННЯ ДІВИ
РЕСТАВРАТОР
Жовто-жовто цвіте люцерна:
адже справжнє – завжди бур’ян;
жовте-жовте підніжжя церкви
або злущене золото бань.
Знати б – тайна вечеря о котрій
і о котрій завершиться світ.
Що весна восени непотріб –
я дізнався, дійшовши літ.
Є прообраз кори – риштування –
павутина з уявлених рис:
про митців мушу знати – хто вони,
хто в дорозі якій народивсь.
Доля всіх – обростати учнями,
пережити найкращого з них:
підсвідомість така ж приручена,
як з Чумацького Воза візник...
...Страхітливі пеньки, а мусиш
відтворити дерево й тінь
і, не маючи власної музи,
маєш звести верхи золоті.
Люди стежать. Із пальцем в роті
пильно стежить сумління Землі:
знову поночі йду з роботи –
може, з мінних полів.
?
Матерія, й годинники-кравці,
і королі – і голі числа:
в скафандрах вишень білі камінці,
яким не вийти, доки вишня кисла.
Мисливця слід серед сузір’я Пса;
відбитки мислення, а запах рукавички:
коли я залишаюсь сам на сам,
так хочеться почати сад із дички,
і мислення сягнути, й порівняти слід
з незримим і всевладним пальцем.
Виходжу з хати і дивлюсь на схід,
де сонце сховане в зелений панцер.
?
Випадає
розглядати свої береги:
на тому сидять,
а на протилежному садять.
Ті – хто на низькому березі – високий берег садять,
а Той, хто на високому посвердлив гнізда,
фарби свої малює:
на гніздо ночі саджає жовтого птаха,
на гніздо дзвону – червоного.
Насіння високого берега – яйця-мости –
лягає в срібло угаданого покликання,
бо Той
ще й пускає на течію таємничі острови.
Той – хто гнізда висиджує –
ще до спорудження світобудови
обручками нереститься:
права фарба –
ліва фарба...
...Летять у високий берег батьки,
застрягають у горлечках пташенят–
висаджують у повітря
пташину сліпоту.
?
в сокові найтоншого дерева
оселяється тятива невагомості
розпочинається подорож-будівництво
вперто руйнованого:
стріли всередину лука летять
прибуває тятив –
щороку на одну більшає
але в кожне життя
прибуває лише нагадування: пора...
...в жодній із невагомостей
не буває
стільки знайомих облич.
СПАС
1
Затхлий запах терпіння.
Вилив яблука сад:
У культурі трипільній
кожне поле – вокзал.
Жонглювання врожаєм –
пакування валіз:
я Його ображаю,
приручаючи ліс.
І гниють білі плями,
і біліють звідтіль:
в щойно звільнену пам’ять
линуть душі від тіл.
Голосами вокзальними
при майбутніх богах
Він виношує заклики –
бити пахом під пах.
Полювання на поле –
згубна пристрасть садів:
забезпечити болем
зможе вирок Судді.
Крізь сполуки із дзеркалом,
крізь антонів вогонь:
в хромосому дворейкову
йде транзитний вагон.
Крізь потоплені діри –
биті вікна у сад –
йде приручення Діви
до культури кассандр.
...Відібрати в метелика
свіжу кладку яєць:
приручити б матерію,
в котрій світу кінець.
Між гадюкою й гусінню
є спокусна межа:
бджоли, жалячи гузнами,
змусять їсти з ножа...
Парадокс у легенді –
рук жіночих пустки:
зуби пестять легенько
неживі пелюстки.
2
Від володіння вільні руки
у лініях – в нетлінній клітці:
існую я – володар муки –
ясний в незримому каліцтві.
З-під шкіри б’ють холодні риси,
але пекуча в них вода...
Йде збіг культур. Смаки злилися
на місці щеплення – в плодах.
Смак дерева уже без жала
під осінь проникає в сон:
якби безрука забажала
не зовсім вийти із ікон.
І яблуко було безсиле
від шкіри відділити змій:
каліцтво, що мене бісило,
я спопелив
в собі самій...
Так осінь починає скліти,
і вже надкушеність – ковчег:
в собі розчинене каліцтво
сприйму як логіку речей.
МІСЯЧНА МАШИНА
Підтримування райського вогню,
уламки праці в займищах дозвілля:
в тилу магніту серце прохилю –
то буде ніч, настояна на зіллі.
Акупунктура райської стіни –
лікують жала в кольорових цятках,
бо в’янення жоржини – то вже сни
у невагомій половині царства.
Вітчизна крейди – сполотнілих лиць –
відслонить відрум’янене обличчя:
з бджолиних пасток отруїться Гриць,
щоб смерть змогла щасливих спантеличить.
На те Земля, щоб повторити час –
язицьку кольоровість нерва:
пора жаріння міріадів чаш
сяйне в морозі оком інженера...
...З нас кожен має місяць на життя.
Супроти сонця каніфолю лижі.
Бджола зів’яне – й зробиш відкриття,
що перший сніг найглибший.
 |
|
 |
 |
 |