Літературно-художній
та громадсько-політичний журнал письменників України
ВIТЧИЗНА
Головна сторінка
Редакція
Контакт
Гостьова книга
 
Стежки

Бібліотека сайту "Українське життя в Севастополі"

Бібліотека світової літератури - оригінали та переклади

"Поетика"

журнал "Вітчизна" №7-8, 2006 р.

СТАНІСЛАВ ВИШЕНСЬКИЙ
ПРИРУЧЕННЯ ДІВИ

РЕСТАВРАТОР

Жовто-жовто цвіте люцерна:
адже справжнє – завжди бур’ян;
жовте-жовте підніжжя церкви
або злущене золото бань.

Знати б – тайна вечеря о котрій
і о котрій завершиться світ.
Що весна восени непотріб –
я дізнався, дійшовши літ.

Є прообраз кори – риштування –
павутина з уявлених рис:
про митців мушу знати – хто вони,
хто в дорозі якій народивсь.

Доля всіх – обростати учнями,
пережити найкращого з них:
підсвідомість така ж приручена,
як з Чумацького Воза візник...

...Страхітливі пеньки, а мусиш
відтворити дерево й тінь
і, не маючи власної музи,
маєш звести верхи золоті.

Люди стежать. Із пальцем в роті
пильно стежить сумління Землі:
знову поночі йду з роботи –
може, з мінних полів.

?

Матерія, й годинники-кравці,
і королі – і голі числа:
в скафандрах вишень білі камінці,
яким не вийти, доки вишня кисла.

Мисливця слід серед сузір’я Пса;
відбитки мислення, а запах рукавички:
коли я залишаюсь сам на сам,
так хочеться почати сад із дички,

і мислення сягнути, й порівняти слід
з незримим і всевладним пальцем.
Виходжу з хати і дивлюсь на схід,
де сонце сховане в зелений панцер.

?

Випадає
розглядати свої береги:
на тому сидять,
а на протилежному садять.
Ті – хто на низькому березі – високий берег садять,
а Той, хто на високому посвердлив гнізда,
фарби свої малює:
на гніздо ночі саджає жовтого птаха,
на гніздо дзвону – червоного.
Насіння високого берега – яйця-мости –
лягає в срібло угаданого покликання,
бо Той
ще й пускає на течію таємничі острови.
Той – хто гнізда висиджує –
ще до спорудження світобудови
обручками нереститься:
права фарба –
ліва фарба...
...Летять у високий берег батьки,
застрягають у горлечках пташенят–
висаджують у повітря
пташину сліпоту.

?

в сокові найтоншого дерева
оселяється тятива невагомості
розпочинається подорож-будівництво
вперто руйнованого:
стріли всередину лука летять
прибуває тятив –
щороку на одну більшає
але в кожне життя
прибуває лише нагадування: пора...
...в жодній із невагомостей
не буває
стільки знайомих облич.

СПАС

1

Затхлий запах терпіння.
Вилив яблука сад:
У культурі трипільній
кожне поле – вокзал.

Жонглювання врожаєм –
пакування валіз:
я Його ображаю,
приручаючи ліс.

І гниють білі плями,
і біліють звідтіль:
в щойно звільнену пам’ять
линуть душі від тіл.
Голосами вокзальними
при майбутніх богах
Він виношує заклики –
бити пахом під пах.

Полювання на поле –
згубна пристрасть садів:
забезпечити болем
зможе вирок Судді.

Крізь сполуки із дзеркалом,
крізь антонів вогонь:
в хромосому дворейкову
йде транзитний вагон.

Крізь потоплені діри –
биті вікна у сад –
йде приручення Діви
до культури кассандр.

...Відібрати в метелика
свіжу кладку яєць:
приручити б матерію,
в котрій світу кінець.

Між гадюкою й гусінню
є спокусна межа:
бджоли, жалячи гузнами,
змусять їсти з ножа...

Парадокс у легенді –
рук жіночих пустки:
зуби пестять легенько
неживі пелюстки.

2

Від володіння вільні руки
у лініях – в нетлінній клітці:
існую я – володар муки –
ясний в незримому каліцтві.

З-під шкіри б’ють холодні риси,
але пекуча в них вода...
Йде збіг культур. Смаки злилися
на місці щеплення – в плодах.

Смак дерева уже без жала
під осінь проникає в сон:
якби безрука забажала
не зовсім вийти із ікон.

І яблуко було безсиле
від шкіри відділити змій:
каліцтво, що мене бісило,
я спопелив
в собі самій...
Так осінь починає скліти,
і вже надкушеність – ковчег:
в собі розчинене каліцтво
сприйму як логіку речей.

МІСЯЧНА МАШИНА

Підтримування райського вогню,
уламки праці в займищах дозвілля:
в тилу магніту серце прохилю –
то буде ніч, настояна на зіллі.

Акупунктура райської стіни –
лікують жала в кольорових цятках,
бо в’янення жоржини – то вже сни
у невагомій половині царства.

Вітчизна крейди – сполотнілих лиць –
відслонить відрум’янене обличчя:
з бджолиних пасток отруїться Гриць,
щоб смерть змогла щасливих спантеличить.

На те Земля, щоб повторити час –
язицьку кольоровість нерва:
пора жаріння міріадів чаш
сяйне в морозі оком інженера...

...З нас кожен має місяць на життя.
Супроти сонця каніфолю лижі.
Бджола зів’яне – й зробиш відкриття,
що перший сніг найглибший.


До змісту журналу №7-8, 2006 р.