|  | |||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №7-8, 2005 р.
«Зенітка»
ВОЛОДИМИР СУБОТА
СПЕКТАКЛЬ НА ДАХУ
Я зробила останній штрих біля дзеркала і чимдуж вискочила за двері. Часу
залишалося обмаль. Якщо не доведеться довго чекати маршрутку, то таки
встигну на роботу. Не хотілося, щоб і цього разу перепало на горіхи від
шефа. Останнім часом у нього не все гаразд з коханкою, і він усю злість
зганяв на підлеглих.
За рогом будинку зібрався натовп. Усі дивакувато позадирали вгору голови,
ніби сподіваючись манни небесної. Я й собі зиркнула туди.
На даху п’ятиповерхівки стовбичив якийсь чоловік. Він репетував і розмахував
руками, як сигнальник на кораблі.
– Що трапилось? – поцікавилась у тітоньки з гарбузами в авосьці. – Буде
безкоштовний суїцид...
– Невже? Мабуть, злидні довели чоловіка до гріха, – забідкалась дамочка
із кокер-спанієлем на паску.
Тим часом чоловік тримався за телевізійну антену і норовив ступити останній
крок у своєму житті. Юрба дедалі більшала. Дехто охав і хапався за серце.
– Що-небудь роби або злазь! – кричав якийсь нетерплячий.
Із поламаного тролейбуса висипали пасажири і приєдналися до роззяв.
– Хлопче, схаменися! Не все в житті так погано! – заволав йому недомірок
у кепці.
– Давай швидше! Набридло стояти, – очкарик в окулярах під’юджував чоловіка
на даху.
Я вже запізнювалась. Якщо зараз не влізу в цю маршрутку, то догани не
минути. Переминалася з ноги на ногу, нервово зиркала на годинник.
–Так він стрибне чи ні? – поцікавилася блондинка з оголеним пупком.
А моя маршрутка вже від’їхала.
– А Бог його знає, – відповіла я.
– Зовсім совість втратив. Про те, що людям на роботу, геть чисто не думає.
Тим часом той, на даху, почав роздягатися. Заходився знімати навіть шкарпетки.
– Напевне, хоче сім’ї одяг свій зберегти, – припустила дама з песиком,
який норовив задерти лапку на чиюсь сумку з картоплею.
– Цікаво, а заповіт написав? – запитав хтось ззаду.
– Кидай мені куртку! – прохрипів бомж.
Хтось із м’якосердих запропонував викликати швидку допомогу і міліцію.
– Хіба він покалічився чи хуліганить? – здивувався дідусь з костуром.
– Йому конче потрібен психоаналітик, – додала жіночка з гарбузами.
Я збагнула, що сьогодні негатив у мого шефа не застоїться. Потенційний
об’єкт є. Годинник показував початок одинадцятої, а голий на п’ятиповерхівці
все ніяк не зважувався кинутися вниз.
– Через цього дурисвіта я пропустив нараду, – буркнув недомірок у кепці.
– Що нарада? Мене у «Мерседесі» не дочекались, – пхикнуло дівча.
Я знову кинула погляд на годинник. Якщо протягом години все не скінчиться,
вирішила я, то сьогодні на роботу можна вже не йти.
 |
|
 |
 |
 |