журнал "Вітчизна" №5-6, 2007 р.

«Зенітка»

КУДИ Ж ЛЕТІТИ?!

Місце дії – маленьке озеречко, всіяне пластиковою тарою з-під пива та пепсі-коли. Тут і там плавають колоди, на яких примостилися Селезень, його вірна подруга Качка, Перше і Друге каченята. Довкола озеречка – очерет. Але могутній автомобільний гул, який накочується з-за нього, свідчить, що водойма знаходиться у парку великого міста.

Перше каченя: Похолоднішало... Вже й листячко, блін, з дерев облітає... Час, мабуть, летіти нам у вирій!
Селезень (сердито): Я тебе полечу!
Друге каченя: Тю на тебе, батьку! На озері тільки й розмов, що про теплі краї, а ти ...
Качка: Та наш старий наче ряски об’ївся! А мо’ задивився на оту руду кралю?.. Такій ліньки не те що летіти на південь... Вона дзьоба не встромить у воду для прокорму. Все видивляється на себе у плесо та стежить за фігурою...
Селезень: О, о, закрякала ... Дурна ти зі своєю рудою! А ще темна, політично неграмотна...
Качка: Зате ти вже у нас про-хве-сор!
Селезень: Професор не професор, а до гучномовця на сусідньому комбінаті прислухуюся... Тому й знаю, що, рушивши до теплого Середземномор’я, ми не позбираємо й своїх кісточок...
Перше каченя: Во батя дає!
Друге каченя: Прикольно...
Селезень: Угу. Буде тобі «прикольно», як потрапиш у Палестині під кулеметну чергу... Там же вічний арабо-ізраїльський конфлікт! Від мін цих, як їх... камікадзе вибухають навіть купи сміття...
Качка: Гаразд. Тоді можна взяти лівіше! Спочатку через Крим... А далі – у напрямку Аравії, Індійського океану...
Селезень (регоче на все озеро): ...і – прямісінько на вибухи американських бомб та ракет в Іраку... Та й в Афганістані ще можна дістати кулю під карк... Треба ж думати головою1 Вона не тільки для дзьоба...
Перше каченя: От, батьку, я й думаю і гадаю так: не тільки у світі тепла, що в Африці чи Індії... Кажуть, узимку кльово й у Каспійському регіоні. Рвонемо туди ...
Селезень: Ох і прудкий же ти! А чеченських гранатометів чи російських гармат не хочеш? Я вже не кажу про Абхазію. Над Кавказом тепер, мій дурненький, літати зась, цей напрямок для нас закритий. Ми не кореспонденти з якогось там Рейтера, котрих захищають дипломати... Ми – прості водоплавні.
Качка: Послухаєш тебе, то хоч лягай та здихай.
Друге каченя: Або залишайся тут зимувати...
Селезень: Правильно! Саме так ми й зробимо. А що? Глобальне потепління! Тепер у цих місцях зима тільки на календарі. Хіба ви не чули, що ця водойма вже третій рік не замерзає?
Качка: Чувати – чували ... А коли, не дай, Боже, отой комбінат скине сюди тонн двісті аміаку?
Селезень: Не скине!
Перше каченя (єхидно): Звичайно! Послухає нашого татка – й не скине.
Селезень: Постривай-но зі своєю іронією... Цей комбінат, слава Богу, лежачий. І підведеться тоді, як рак свисне...
Друге каченя: ...або прибуде з Еміратів багатий інвестор.
Селезень: Теж правильно.
Перше каченя: Повний відпад! Виходить, даремно я тренував свої крила? І вже ніколи не побачу смаглявих чоловків на тлі гір та пісків?
Селезень: Дивно! Хіба їх мало тут нині? Я особисто часом торопію: ми живемо в Україні чи на Близькому Сході?
Друге каченя: Інтеграція, блін, глобалізація...
Селезень: ...зростання тероризму, викидів СО2, «озонові діри»... Але не все так кепсько. Наприклад, у місті нашого брата не відстрілюють і навіть навпаки – трохи підгодовують. Зміцнів у суспільстві вельми лояльний щодо нас прошарок – бомжі. Вони щедро діляться з нами продуктовими надлишками... Шкода тільки, що багатші верстви не беруть з них приклад і замість батонів закидають наше озеречко порожніми пляшками... Втім, треба гадати, таке явище тимчасове... Збудували ж сучасний залізничний вокзал – візьмуться й за санітарію... Адже крокуємо в Європу!
Качка: Твоїми б, старий, вустами та... черв’ячків їсти. Отже, даємо відбій, виліт відміняється?
Селезень: Так! Як у хорошій старій пісні: «Не нужен мне берег турецкий и Африка мне не нужна...»
Качка: У такому разі я дзеленькну по мобілці нашій каїрській кумі, щоб не готувалася до зустрічі.
Селезень: Дзвони. Бо то така ... через зайвий пенс повіситься. Не те, що наше вітчизняне птаство.
Шумить очерет. Плаває у воді пластикова та інша тара. Вирішивши доленосне питання, качки ховають під крила свої дзьоби і розслаблюються.

Підслухав водоплавних і записав
Володимир ІВЧЕНКО

До змісту журналу "Вітчизна" №5-6, 2007 р.