журнал "Вітчизна" №5-6, 2007 р.

МАЛЬОВНИЧА УКРАЇНА
І ЖИТТЄСТВЕРДНИЙ ОПТИМІЗМ ТВОРЧОСТІ
НАТАЛІЇ ЛИТОВЧЕНКО

У сучасному національному образотворенні з найбільшим спектром пошуків, здобутків, розчарувань та оптимістичного сприйняття світу посідає гідне подиву і поваги прагнення мистця не тільки до особистого успіху та самовираження, а й до дієвих суспільних здобутків у царині культури й мистецтва. Такий розклад фізичних і духовних сил мистця скоріше є винятком, аніж закономірністю. Саме в такому ключі слід розглядати діяльність і творчість відомої не тільки в нашій державі, а й далеко за її межами мисткині, заслуженої художниці України Наталії Іванівни Литовченко.
Походить вона зі славетної мистецької родини Литовченків. У Києві 1956 року вперше побачила світ. Батьки, відомий український художник-монументаліст Іван Семенович, і мати, визначна майстриня гобелену Марія Тимофіївна, прищепили доньці любов до творчості, допомогли сформувати мистецький світогляд та наполегливість у досягненні мети. Основи професійної художньої освіти Наталія Литовченко отримала в Київській художній середній школі імені Тараса Шевченка (з 1968 по 1974 рік). 1974 року вступила до Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва, де навчалася до 1976 року. Тоді ж перевелася до Київського державного художнього інституту, який і закінчила 1980 року по майстерні монументального живопису. Молода художниця вступає на самостійний творчий шлях. Бере активну участь у численних виставках як в Україні, так і за її межами. Інтенсивна плідна праця на мистецькій ниві приносить закономірний успіх. 1983 року Наталія Литовченко стає членом Спілки художників України, секції монументального живопису.
Висхідною лінією творчості художниці є ті глибинні пласти української школи монументального мистецтва від часів Київської Руси-України до традицій початку ХХ сторіччя, зокрема й школи Михайла Бойчука та його послідовників. Зберігаючи в собі непогасний вогонь художньої правди та традиційний погляд на сутність мистецтва як фігуративного образотворення у трактуванні форми, авторка радше парадоксальна, де її фігуративізм перебуває на межі традиційної зображальності. І не дивно, що часом конкретна форма розчиняється в стилістичних пошуках композицій творів художниці, в аурі чуттєвості та колориту. За такої побудови художнього образу структура композиції пересипається безліччю візуальних миттєвостей-огранень, вкрапленнями часового історичного простору, фрагментами рослинного світу, пейзажними замальовками тощо. Мистецтво, яке творить майстриня, струменить то сонячним світлом сьогодення, то місячним сяйвом сивої давнини, а то пульсує мерехтінням затемнень трагічними тінями історичного буття українського народу. Таке світоглядне кредо помітно у тих гобеленах, де домінують колорит притишеної яскравості, темний контур та чорний колір у композиції. Ускладнений формовираз структури композиції твору, його лаконічне сприйняття, інтерпретація мотиву зображення у певній стилістичній системі координат становить сутність творчого методу Наталії Литовченко.
Найбільш відомі гобелени мисткині: «Ранок» /1982, санаторій у Білій Церкві/, «Людина і природа» /1984, краєзнавчий музей у Черкасах/, «Квіти Кобзареві» /1989, міністерство культури України/, «Ніч на Івана Купала» /1991, міністерство культури України/, «Архангел Михаїл – охоронець Києва» /1992, зал засідань Укрінбанку в Києві/, «Глухів» /1996, Палац «Україна», Київ/ та ін.
Небайдужість майстрині до української історії, культури, народного мистецтва проявляється і у її зверненні до вічних тем християнського світу. Художній образ у таких творах – це високий зразок барвистого піснеспіву, органно-мажорний водоспад розмаїтих колірних вкраплень, хорал досконалого поєднання матеріалу й фактури. До таких творів належать вишукано скомпоновані гобелени, виконані у техніці ручного ткацтва: «Юрій Змієборець» та «Колядники» /обидва – 1991/, «Писанка» /1993/, «Козак Мамай» та «Весна» /обидва – 1994/, «Мати Божа» /1995/ та ін.
З 1994 року розпочався закордонний тур персональних виставок гобеленів та малярства Наталії Литовченко у Європі та Америці. 1994 рік – виставка у Франції (Шалон-на-Сені). 1995 – у Сполучених Штатах Америки (посольство України у Вашингтоні). 1996 – у Канаді (художня галерея коледжу Джона Еббота в Монреалі). 2000 – знову в Канаді (посольство України в Оттаві).
Широкий діапазон мистецьких зацікавлень художниці дозволив їй досконало оволодіти технікою настінного живопису та традиційними техніками станкового малярства. Протягом 1999-2000 років авторкою було виконано зображення чотирьох серафимів у розписах склепіння центрального трансепта відновленого Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Також було виконано живопис двох монументальних панно для зали прийому гостей Національного університету імені Тараса Шевченка («Національні університети України» та «Духовні святині Києва»). Мисткиня майстерно володіє складною і відповідальною щодо технологічних вимог малярською технікою. Підтвердженням високого художнього реноме стали розписи інтер’єр¬у, виконані 2001 року на центральному залізничному вокзалі Києва. Це чотирнадцять монументально-декоративних панно. Мисткиня є автором концептуальної ідеї прив’язки стінопису до архітектури будівлі вокзалу, до скульптурних фризів, до структури перекриття та й до загального інтер’єру. У виконанні цієї масштабної роботи взяли участь також знані київські художники, такі, як Олександр Бородай, Олексій, Олеся та Федір Григорови, Леся Довженко, Сергій Одайник, Роман та Олеся Олійники, Володимир та Устим Федьки.
Образне вирішення розписів інтер’єру вокзалу є одним з найпомітніших досягнень українського монументального мистецтва сьогодення. У цих своїх творах художниця втілила високу ідею патріотизму й любові до рідної землі, глибокої поваги до нашої культури, наших історичних святинь. Вони об’єднані в серію «Мальовнича Україна». Тут зображено всесвітньо відомі ландшафтно-архітектурні ансамблі України, такі історичні пам’ятки як, Києво-Печерська та Святогорська лаври, фортеці в Кам’янці-Подільському, Хотині та Судаку; історичні краєвиди українських міст: Чернігова, Львова, Луцька, Острога та Глухова; мальовничі паркові ландшафти Умані (Софіївка), Білої Церкви (Олександрія), Корсунь-Шевченківського, унікальний зразок давнього дерев’яного зодчества – козацька церква на Вінниччині.
Якщо говорити про стилістичну особливість цих грандіозних за задумом порушеної теми та мас¬штабністю композицій (кожний за розміром 320 х 540), то можна зауважити, що ці твори побудовані на принципі контрастних акцентів конструктивних елементів та гармонійних вкраплень певної колористичної гами в структурі твору. Пейзажне вирішення композицій з включенням декоративної символіки, гербів міст, декоративних стрічок, окрім емоційно-чуттєвого сприйняття історичного пейзажу, дає змогу ще й оглянути документальну атрибутику визвольних змагань, геральдику міст тощо.
Твори Наталії Литовченко в галузі станкового живопису стилістично споріднені з монументально-декоративними візіями авторки. Проте є й деяка відмінність. Найголовніше – це велике узагальнення та лаконічне вирішення художнього твору у майже монохромній гамі або з невеликими колірними вкрапленнями-рефлексіями («Спо¬га¬ди» /1991/, «Леген¬¬да» /1991/, «Мавка» /1994/ та ін.). Станкові твори Н. Литовченко часто перегукуються на¬віть із суто графічними при¬йо¬мами: дереворитом, ліно¬гравюрою тощо.
Окрім надзвичайно напруженої і плідної творчої роботи, Наталія Литовченко займається і громадською діяльністю. Вона займає активну національно свідому позицію і в соціально-полі¬тичних викликах часу. 1994 року художниця виступала кандидатом у народні депутати до Верховної Ради України,1995 року брала участь у стажуванні за програмою Ліги жінок-виборців США (була спостерігачем на виборах у штаті Колорадо), а у 1996 – 2000 роках у стажувальних програмах канадської фундації з прав людини. 2005 року її було обрано членом-кореспондентом Української академії архітектури. 1996 року отримала високе звання заслуженого художника України. 2006 року відбулася її персональна виставка в галереї «Мистець» Київської організації НСХУ.
Нині мисткиня перебуває на творчому піднесенні, вона з властивою їй енергією долає спротив матеріалу як у власній творчості, так і в спілчанських та суспільно-політичних справах. З 2005 року Н. Литовченко очолює Київську організацію НСХУ.
Лейтмотивом творчості Наталії Литовченко є відтворення життєствердних національних елементів культури, етнографічних старожитностей, етнокультурної пам’яті українського народу на широкому тлі історичного і сучасного буття її «Мальовничої України».

Микола ДЬОМІН, мистецтвознавець

До змісту журналу "Вітчизна" №5-6, 2007 р.