журнал "Вітчизна" №5-6, 2006 р.

У ЯЛТУ, ДО РУДАНСЬКОГО

На крутому узгір’ї, вкритому зеленими кущами й деревами, звідки відкривається захоплюючий краєвид квітучої Ялти, 3 травня 1873 року знайшов свій останній земний прихисток чудовий лірик і гуморист, лікар і мрійник, перекладач і полум’яний український патріот Степан Васильович Руданський.
Його творчість зросла із шевченкового кореня, його поезії стали народними піснями, його усміхнені співомовки звеселяють серця людські, а нащадки колишніх ялтинців і досі зберігають пам’ять про чуйного і доброго, уважного і знаючого лікаря, який, ризикуючи власним здоров’ям, рятував від небезпечних хвороб населення цього краю. Власне, й помер він від надмірного фізичного й нервового виснаження, борючись із епідемією холери в Криму.
Щороку навесні ялтинці вшановують світлу пам’ять Степана Руданського, несуть квіти до його високої могили, читають його твори, співають щемливої «Повій, вітре, на Вкраїну» і вчаться любити свою землю і мову так, як любив її наш великий земляк.
У ці дні їдуть до Ялти вклонитися славетному колезі гості зі столиці. Нинішнього травня делегація від Національної спілки письменників України була представлена Василем Довжиком, Валентиною Козак та автором цих рядків. Нас тепло зустріли представники місцевої інтелігенції в гуманітарному університеті, музеї Лесі Українки, педагоги й учні єдиної у місті української школи – навчально-виховного об’єднання № 15. До цього комплексу входить власне молоді Київської міської держадміністрації.
Відвідують її вітчизняні діячі культури, науки. Дружать вчителі й учні з колективом сусідньої школи № 9, де також у пошані українська мова й культура.
Іскри добра і світла, кинуті на цій благословенній землі славетним українцем, не гаснуть.

ВЛАДИСЛАВ БОЙКО

До змісту журналу №5-6, 2006 р.