|
 |
|||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №5-6, 2005 р.
ІВАН ГУЩАК
ЩОБ БУТИ ХОЧ ТРІШКИ ВИЩИМ...
НА МАЙДАН
Не коровай, на молоці
Замішаний...
Черствого хліба
Мені, народе мій, потрібно,
Коли йду з прапором в руці
На твій майдан...
О, Україно!
Від міст і сіл, полів, садів
Кладу на п’єдестал твій
спів.
Чуєш:
вулканить він побідно.
Під здвигом рук і прапорів
Ти йдеш до Волі
слави гідна!
Мені,
мойому роду – рідна!
О, Україно!
ВІТРИ ПОМАРАНЧЕВІ СТИХЛИ
Вивозять ялинки з міста –
Колючі, сухі, засмучені.
Мелодія Ференца Ліста
Майдани пусті озвучує.
Вітри помаранчеві стихли,
Знамена їх поріділи.
Ти щезнеш, колишнє лихо?.. –
Світліють квартали, вілли.
В історію міста мого
Димиться день тривожний
З надією лиш на Бога.
Розгублений, заворожений.
Вивозять ялинки з міста
На звалища за ярами.
Дорога морозна, склиста,
І вітер мете снігами.
ДИТЯЧИЙ ОСВЕНЦІМ
Диптих
І. ПОЗНАЧКА
В Освенцімі фільтрували дітей за ростом.
Хто менше 112 см, того відправляли у крематорії.
3 газет
Дими, наче круки, на видноколі.
Дитячий Освенцім. Бараки.
Шикуються діти обідрані, голі –
Фільтрують їх знов вовкулаки.
За ростом дітей відбирають вандали.
Хто менший позначки на палю,
Того в крематорії, газові зали.
Тремтить світ від страху і жалю.
Стоять діточки розгублено, лячно.
Щоб бути хоч трішки вищим,
На пальчиках йдуть повз жахливу позначку,
В пекельне ідуть попелище.
А простір сивіє від сліз і розпуки,
Донині сивіє і плаче.
Простягую в небо з прокляттям руки:
Не дай Бог такої позначки
Вікам і народам.
ІІ. БІЛЬ-КОСА
Землице, що полита кров’ю,
Народна Польще, прощавай!
Вже як далеко відійшов я
Від Аушвіцу... Стомився вкрай.
У серці запеклась сльоза:
Перед очима біль-коса –
Коса дитяча, Україно,
Заплетена і мовчазна.
3аради неї в злу годину
Піду на смерть –
хай і загину,
Щоби до тебе смерть-війна
Не дотяглася, Батьківщино, –
До твої сивої коси –
Русявої коси дитини
І не печалила сльози.
ДО МЕДАЛІ
«За працю і звитягу» –
Медаль на схилі літ.
Атлас цілую стягу,
Уклякши на граніт.
Тремтить моє коліно,
Пече сльоза гірка:
Кохана Україно,
Теплінь за що така,
І за які заслуги –
Мені на схилі літ...
Сурмив ліси, яруги
Грімких повстанських літ,
Рвав сумнів хижих сплетів,
Вцілілих ще оков.
Поети! Гей, поети,
Хто пісні чує зов, –
Беріть наш день на крила –
Сталь міста, хліб села!
Моя Вітчизно мила –
Велика і мала –
Куди мчиш?
Днів вітрила
Скибують грізну даль!
Дорогу освітила
Пісень правічна сила,
І чин твій, і медаль.
Львів
 |
|
 |
 |
 |