Літературно-художній
та громадсько-політичний журнал письменників України
ВIТЧИЗНА
Головна сторінка
Редакція
Контакт
Гостьова книга
 
Стежки

Бібліотека сайту "Українське життя в Севастополі"

Бібліотека світової літератури - оригінали та переклади

"Поетика"

журнал "Вітчизна" №3-4, 2008 р.

Олесь ЛУПІЙ
Зі збірки «Весняний неспокій»

*

Неспокій мій в гармонії природи,
Бо прагну з нею справжнього злиття.
Нагадують мені квітневі води
Дівоче гомінке серцебиття.

Ще сонечко свої ховає скарби,
Ще на пайки поділене тепло,
І небо позичає квітам фарби,
Щоб не так сіро на землі було.

Усе злітає, легкістю сповите,
І все націлене у височінь.
Тремтить і бігає несамовито
І ні за що не втримається тінь.

Струмлять потоки чистого, живого
В яри глибокі, до рясних долин,
В мелодію, в гармонію нового –
Й ніщо не владне зупинити плин.

Клекоче він із ночі аж до сходу,
Летить, летить – не прагне вороття.
Нагадують мені квітневі води
Дівоче гомінке серцебиття.

*

Позабудьмо дріб’язки, братове,
Нас вони обсіли, як мушва,
Та приймім осяяння ранкове,
Роздивімося: весна прийшла!

Ніжнотрава, лагідноголоса,
Повна сил переінакшить світ, –
Як тремтить у діамантах-росах
Ще не торканий вишневий цвіт!

Ясени натягнуті, мов струни,
Музика у кожнім гомонить,
Сарнами летять лякливі луни,
І чарує душу кожна мить.

*

Бережи свою духовність,
Наче свічку у четвер
Чистий,
Бережи, як совість,
Доки ти іще не вмер.
Доки сонце у зеніті,
Дню твоєму не кінець,
Доки ти на цьому світі
І господар, і творець.
Все роби по заповіту
Давніх праотців своїх,
І сягнеш вершини світу,
Обминеш смертельний гріх.
Все роби, що ти повинен,
Як нащадок козаків,
І легендою полине
Добра слава в глиб віків.
Пам’ятай про найцінніше,
Про духовність пам’ятай,
Слово Боже, слово віще,
Як свічу, оберігай!

 

ТЕРПЛЯЧИЙ НАРОД

Перетерпіти усіх,
Хто приходив в Україну
І вчиняв смертельний гріх,
Залишаючи руїну.
Перетерпіти нових
Окупантів чорні зграї,
Перетерпіти і тих,
Хто й сьогодні зазіхає
На простори золоті,
На багатий край козачий...
Ми терплячі, ми такі,
До нестерпності терплячі.
Перетерпіти катів
І не втратить корінь роду.
Жити! – упродовж віків
Був закон мого народу.
Жити! Жити! Щоб колись
Пережити усіх трутнів
Та, уже не боячись,
Вільно дихати майбутнім.

 

ВІДГОМІННЯ

Світлій пам’яті брата Федора

Я жалів і жалітиму юні літа,
Хоч вони вже далеко, далеко,
Де у синьому небі і досі літа
Мій найближчий товариш лелека;

Де і досі в пахучій ранковій росі
За Милєвом, під гаєм-розмаєм,
Чути гомін дзвінких молодих голосів,
А чиїх – вже ніхто не вгадає.

Вже ніхто не вгадає отих юнаків,
Що повстанцями в нас називали,
А вони за густими рядами років
Вже для когось легендами стали.

Я жалів і жалітиму юні літа,
Хоч вони вже далеко, далеко,
Але там ще і досі над лісом літа
Рідний брат мій, неначе лелека.

 

ПІДНЕСЕННЯ

На лівім березі Дніпра
Возводять церкву п’ятибанну.
Щоранку з сонного туману
Мов піднімається гора.

І ось вона сягнула неба,
Поцілувалася із ним,
А небо сяєвом рясним
Її накрило превелебно.

Там, де колись стояв Батий,
Готовий за Дніпро ступити,
Щоб Київ кровію залити,
Там хрест піднявся золотий.

Де Україна голосила
Над дітьми вбитими колись,
Там віщі бані возвелись
І появилась Божа сила.

А Божа сила захистить
Піднесене лівобережжя,
Священне київське безмежжя,
Небесну й дніпрову блакить.

 

МІСТО ЛЕВА
Сонет

Володарюй над рідною землею,
Яку подарував твій батько-князь,
Яку хотіли відібрать не раз,
І в помислах не розлучайся з нею.

Це все твоє – долини, ріки, гори,
Розточчя, хвилі золотих Карпат,
Тому, як істинний аристократ,
Люби всім серцем дорогі простори.

Володар грамоти Данила і корони,
Оберігай і захищай кордони
Та відганяй збіговиська хуртеч,

Твори добро, щоб щирих друзів мати,
Твори красу, щоб світ зачарувати,
Але й на мить не забувай про меч.

 

ЛЕГІНІ

Молодий Івасюк, молодий Білозір –
Української пісні легіні,
Ви долали світи і сягали до зір,
Дарували любов Україні.

Надихали усіх ваші горді пісні,
І так легко ставало на серці,
Мов Карпати рясні, мов річки голосні
Вирували в нестримному герці.

І хотілось роздолля нового життя,
Буйна хвиля на хвилю лягала.
А у ваших піснях, у палких почуттях
Найвірніша любов розквітала.

Та, як звірі, до вас підповзли вороги,
Впали ви, наче воїни в полі.
Хай оті вороги згинуть всі до ноги,
Вороги української волі.

Молодий Івасюк, молодий Білозір –
Української пісні легіні,
Ви злітайте у світ і сягайте до зір,
І даруйте любов Україні.

 

МІСТА-ЛИЦАРІ

Луцьк, Володимир і Берестя
У сиву давнину колись,
Як лицарі достойні й чесні,
На рідних пагорбах звелись.

Не раз сюди повзла біда,
Чужих, жорстоких орд навали,
Але з ганьбою відступали
І Куремса, і Бурунда,

І королі, і королята,
Царі і їхня дика чернь,
Та їх сліди накрила дернь,
Трава, отрутою багата.

А Володимир, Луцьк, Берестя
Стоять на чатах вже віки,
Як доблесні чоловіки,
Як лицарі достойні й чесні.

 

*

Де вільна і легка вимова,
Що тут колись звучала скрізь,
Щемка, прониклива до сліз
І зрозуміла з напівслова?
Тепер вона тут, наче гість.

Чи ми і досі боїмось,
Щоб нас за нашу рідну мову,
За берегиню, за основу,
Таку душевну, пречудову,
Зухвало присоромить хтось?

Не бійтесь вільно розмовляти,
Цією мовою живіть,
Із нею в завтрашнє ідіть,
Як дихаєте, говоріть,
Так, як колись навчала мати.

Виразна і м’яка вимова,
Стрімка, як течія ріки,
То ж розмовляйте залюбки, –
Хай запанує навіки
У кожнім домі рідна мова!

 

ДОЗРІВАННЯ
Синові Богдану

Так, на межі весни і літа
Вже не співають солов’ї, -
У гніздах підростають діти
І клопоти у них свої.

Все має в тиші дозрівати,
У благоденстві і теплі
Здоров’я, сили набирати,
Щоб довше жити на землі.

Тут не до трелів-загравання,
Не до замріяних пісень,
Тут дорога година рання
І благодатний цілий день.

Коли ж на крила стануть діти
І вдячно глянуть на батьків,
То їм захочеться злетіти
Й почати ніжний, ніжний спів.

Хай славиться година рання
Весни і літа на межі –
Пора блаженна дозрівання
В полях, у гніздах і в душі.

 

*

Повільно й тихо сонце сходить
У повних золота степах,
Неначе паска Великодня, –
І цілий світ життям запах.

І вже погода не похмура –
Проміння струнами бринить,
Кудись подівся сум, зажура,
І хочеться безмірно жить.

І вже нічого не боятись,
Дивитися на небеса
І щосвітання дивуватись
Початку дня: яка краса!

*

Барвистим рястом озеленена
Сонлива київська гора,
Та ще торішнім листям встелена
Крута стежина до Дніпра.

Ще недовірливі акації
Чекають справжнього тепла
І творять елегантні грації
У сяйві голубого тла.

Дніпро це диво віддзеркалює
І множить ніжні кольори.
Так Бог красу удосконалює,
І ти свою красу твори.

*

Я мрію про завтрашнє, отже, існую,
Бо світ цей існує у думах моїх.
Навколо природа буяє, веснує,
Сурмить соловей, що зиму переміг.

Пахучі вітри у міжгір’ї,
На схилі стріляє бруньками верба,
Над плесом сріблясті рибини стартують,
Повсюди змагання і скрізь боротьба

За першість, красу, ідеал, досконалість,
І там переможець завжди відчайдух,
Змагаються звірі, змагається праліс,
В єдинім пориві і ритмі цей рух.

Й людина свою перемогу святкує,
Святкує звитягу свою родовід...
Допоки я мрію, допоки існую
І доти для мене існує цей світ.

*

Ти все збагнув лише тепер,
Коли з’явилися сивини:
Народження, життя і смерть
Найголовніші для людини.

А ще буття і небуття,
І перевали, і провали...
Тож проживи своє життя
Так, щоб тебе запам’ятали.

Зневіру й розпач віджени,
Тримайся високо над виром
І так живи, і так живи,
Щоб кожен день з добром і миром.

А негаразди всі терпи
І час знаходь, щоб помолитись,
І так оте життя люби,
Щоб після смерті народитись.

До змісту журналу "Вітчизна" №3-4, 2008 р.