|  | |||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №3-4, 2007 р.
ЗЕНІТКА
Володимир БУЧИНСЬКИЙ
СИНОНІМИ
Вечеряємо, як кажуть, у тісному сімейному колі. Дружина зажурливо про
щось задумалась, я, як завжди, перегортаю сторінки газети, прочитуючи
вголос найцікавіші, на мій погляд, новини:
– О, оголосили конкурс: хто більше знає синонімів до якогось слова чи
виразу. Переможець отримає цінну нагороду.
– Любити: кохати, голубити, на руках носити. Пам’ятаєш, саме цими синонімами
ти задурював мені голову до весілля, – реагує на моє читання дружина.
– Ну, що ти за натура така вредна. Завжди тобі кортить шпильку встромити,
– заводжусь і я.
– Ну, тоді: варити, готувати, коло плити стояти, штани латати, – сказала
дружина і, грюкнувши дверима, вийшла з кухні.
– Тату, я знаю синоніми, – подав голос мій син-шестикласник. – Гроші:
бабки, тугрики, мані-мані.
– Це не синоніми, синку, – кажу, демонструючи для збереження авторитету
після демаршу дружини свою обізнаність у сфері нумізматики. – Бабки –
це жаргонізм. Тугрик – це грошова одиниця Монголії, а «мани» – переклад
слова «гроші» на англійську мову.
Наступного ранку заходжу з газетою до шефа. Він у нас демократичний і
з гумором.
– Є такі слова, – каже шеф, – але чомусь всі ті, що я знаю, мають частку
«не». Іди працюй, неорганізований.
Заціпило мені з цим конкурсом. Два вихідні, не розгинаючись, просидівв
у бібліотеці. Від «А» до «Я» проштудіював сторінки, переглянув усю літературу
з лексикографії. Справді, кожне слово має по три-п’ять синонімів, ну,
щонайбільше шість-сім. Але ж цього замало, щоб виграти конкурс.
Увечері, очманівши від синонімів, вийшов покурити на сходовий майданчик,
а там, дивлюсь, уже димить своєю люлькою сусід, той, що живе навпроти.
Розказав йому про конкурс і свої поневіряння.
Сусід – чоловік бувалий, багато місць роботи перемінив, за кордоном побував,
– мені каже:
– Ти по бібліотеках не шастай. Ти в народ іди, як наприкінці дев’ятнадцятого
сторіччя представники інтелігенції робили. Ну, так і бути. Підкажу тобі
зо два десятки синонімів, але нагорода навпіл. Згода? Якщо так, неси олівець
і на чому записати.
Приніс я ручку, блокнот, і сусід почав диктувати:
– Напитися: набратися, нахлебтатися, нахлистатися, нализатися…
– Наклюкатися, – поспіхом докинув я, побоюючись за свої права на частку
нагороди.
– Правильно. Накачатися, надудлитися, нажлуктитися, налигатися, насмоктатися,
надертися, налимонитися, нанюхатися, навантажитися, заспиртуватися, –
строчив він, як з кулемета, я ледве записувати встигав: – вмазати, врізати,
піддати, хлобиснути, дерябнути, тяпнути, хряпнути, жахнути, шарахнути.
Ще чи досить?
– Невже знаєш іще? – запитав я, приголомшений такою ерудицією.
– Як для тебе: хапонути, шваркнути, засандалити, пригоститися, причаститися,
взяти на груди, закласти за комір або за краватку, – закінчив він і запихкав
своєю люлькою.
Десь через місяць було оголошено підсумки конкурсу. Але серед переможців
ми не значилися. З цією невтішною звісткою я зайшов до сусіда:
– Нема чого ділити, – доповідаю, – не дали нам нагороди. Кажуть, що ми
надіслали не синоніми, а щось таке, що наукою про мову ще не визначено.
– Ну, не дали, то й нехай, – махнув рукою сусід. – Не журись, будуть іще
якісь конкурси. Давай ми краще з тобою дерболизнемо за майбутні успіхи
на них.
– Давай шандарахнемо, – згодився я.
І ми дзенькнули.
Київ
 |
|
 |
 |
 |