|  | |||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №1-2 2009 року
СВІТЛОЇ ПАМ’ЯТІ МАЙСТРА
Відійшов у вічність патріарх української літератури Павло Загребельний. Не хочеться вживати слово «вмер», бо жив письменник у Слові, щедро обдаровуючи ним людей упродовж насиченого багатьма неординарними подіями творчого життя. А Слово невмируще. Воно лишилося в його романах, повістях, новелах, відкриваючи перед кожним із нас складний, суперечливий, багатогранний, дивовижний світ людського буття, побачений зіркими очима, пропущений через небайдуже серце великого Майстра літератури.
Павло Загребельний – не просто видатний прозаїк. Він уособлював у собі епоху творців, для яких література була справою вельми серйозною, полем титанічної праці, духовного подвижництва. Письменник обробляв свою ниву як дбайливий господар, піднімаючи глибокі пласти на тисячолітніх перелогах життя свого народу. Він засівав її добірним зерном, відливаючи його у власній душі з мислі та образу.
Епоха громадянина і письменника Загребельного об’єднала в собі моторошні часи тоталітаризму, репресій, голодомору, роки воєнного лихоліття і дні всенародної звитяги, національного пробудження, що увінчалися очікуваним багатьма поколіннями Актом незалежності України. Наша свобода не зійшла з небес як несподіваний подарунок долі. Її виборювали патріоти нації не одне століття. Задовго до офіційного проголошення незалежність України формувалася в душах людей, у їхній свідомості. І вклад літературної творчості Павла Загребельного в цю воістину святу справу неоціненний. Його історичні полотна – романи «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан», «Тисячолітній Миколай» стали тією українською сагою, котра не тільки воскрешала минуле нашого народу, а й пробуджувала національну самосвідомість, запалювала в душах людей почуття власної гідності, спонукала їх до активних дій в ім’я прийдешнього.
Воїн ратних походів Другої світової війни в мирні повоєнні роки лишався бійцем, озброївшись пером і мистецьки ограненим словом. Попри ідеологічні обмеження, цензурні утиски письменник не йшов на компроміс із власною совістю, не підлаштовувався під кон’юнктурні вимоги чинної влади. У літературі він творив світ, який узгоджувався з власними моральними й духовними принципами, що далеко не завжди збігалися з постулатами офіційної політики. Яскравим взірцем такої літературної «крамоли», що викликала розгубленість і навіть спричинила паніку у владних компартійних колах, став роман «Південний комфорт», опублікований, як і більшість прозових творів Загребельного, в журналі «Вітчизна». Проти роману повстала прокурорсько-суддівська рать, непривабливі дії якої саркастично висміяв письменник у своєму творі.
А ще ж були «Левине серце», «Намилена трава», «Гола душа», «Зона особливої охорони», інші талановиті твори, у яких сповнена глибинного підтексту думка письменника, його влучне, дотепне слово, іронія, сарказм допомагали нам, читачам, за декоративними шатами життя розпізнавати його справжню сутність.
Визнаний майстер слова, Павло Загребельний виховав не одне покоління письменників як на прикладі власної творчості, так і очолюючи редакцію прози журналу «Вітчизна» й редагуючи в шістдесяті роки газету «Літературна Україна».
 |
|
 |
 |
 |