журнал "Вітчизна" №1-2 2009 року

ВАСИЛЬ ВАСИЛАШКО

АНГЛІЯ ОЧИМА УКРАЇНЦЯ

Відвідуючи Англію, основну складову і синонім Великобританії, ми, група туристів з України, не могли не освятитися храмом Св. Трійці у Страдтфорді-на-Ейвоні, де хреcтили й поховали В. Шекспіра. Адже, лише побувавши на батьківщині поета, можна про нього щонайбільше знати, як писав Гете.
У церкві Св.Трійці ми причастилися духом Шекспіра не лише як генія, а й як того, хто після Д. Чосера додав снаги утвердженню англійської мови, щоправда, вже по витісненню з офіційного вжитку французької, що панувала тут (з 1050). Хіба не суттєво, що листівка нашою рідною мовою, яку ми й досі утверджуємо, знайшла нас саме тут! Хіба випадково, що ми, українці, прилучилися до клубу елітних країн, що мають повне зібрання Шекспіра рідною мовою (К., «Дніпро», 1984 – 1986)? Знаково, що великого англійця цінували наші генії. Згадаймо захоплення ним Т. Шевченка, його гравюру «Король Лір», статті І. Франка як засновника нашого шекспірознавства, переклади Лесі Українки, неперевершені постановки п’єс Шекспіра Леся Курбаса. В уяві постає і Король Лір у чудовій грі актора Б. Ступки, що стискав скоцюрблені пальці лівиці і так являв пульсуюче серце зрадженого дочками батька. Геніального англійця завжди «читали» і цензори, засвідчуючи цим його вічну актуальність. Дійшло до того, що, як згадує професор О. Гринів, цензор у Львові у ХХ столітті забороняв сонети Шекспіра в українському перекладі як «антирадянські».
Коли гід Тетяна Герасименко у храмі переклала напис на могильній плиті Шекспіра з проханням у суто англійському дусі «не турбувати вічний спокій», я подумав: «А таки турбують». Це і перевидання його творів, і відгуки на них, і вистави за ними. Це і фільми про Шекспіра на вогні його любові (про створення вистави «Ромео і Джульєтта»). Це і постійні екскурсії до пам’ятників поетові та його героям. Я ж сам згадав його вірш: «Не вірю дзеркалу, що вже старий я, // Твоєю ж юністю я молодий». І… дискусії про особу Шекспіра, що тривають досі. Що таке – невизнання Л. Толстим Шекспіра як генія десь у Росії порівняно з невизнанням його в самій Англії як автора 11-ти трагедій, 17-ти комедій, ряду поем, 10-ти хронік і всіх 154-х сонетів? Підстави? Не мав, бач, вищої освіти, а в розлогому заповіті, згадавши всіх рідних, не згадав про свої твори, тобто про своїх «геніальних дітей», нікому не передав їх під опіку, що ніби не властиво митцям. Тож і досі авторство творів Шекспіра приписують ученому Ф. Бекону, графам Ретленду, Дербі та іншим.
Великі загадки. Великі уми. Ми в краю засновника історичного роману Вальтера Скотта. У краю генія англомовної прози Чарльза Діккенса. У краю Бернарда Шоу, єдиного лауреата двох найпрестижніших премій – Нобеля і Оскара. Даунінг-стріт, 48, будинок-музей Діккенса. Згадую дивовижний роман «Домбі і син», усім героям-»дивакам» якого, а не лиш позитивним, я чомусь симпатизував. Радо взнав і дещо нове: Діккенс був асом-лектором, напам’ять читав цілі розділи своїх романів. Далі – район Сохо Лондона, знаний із «Саги про Форсайтів» Дж. Ґолсуорсі. Нині він змінив злидні на розкіш Китайського кварталу, феєрверк цілодобових торгів і розваг. А музей Шерлока Холмса? Цікаво, що, бачачи тісні кімнати, міні-туалет музею, люди ладні вірити, що Холмс справді жив, і жив саме тут! Цей музей літературного героя, до речі, спонукав нас із дружиною ГЇлиною згодом відвідати наш, вітчизняний музей літературного твору – історико-культурний музей-заповідник «Слово о полку Ігоревім» у Новгороді-Сіверському.
Так, ми пізнали «музейну столицю світу». І цим були раді. Але ще до приїзду в Англію я прагнув збагнути: як держава, вдвічі менша за Україну в сучасних обширах, не дуже більша за населенням, зуміла, було, запанувати на морях, заволодіти чвертю суші, донині очолює Співдружність із 53-ти країн, поміж яких – Індія, Канада, Австралія? А ще це матір такої країни, як англомовні США! У чому ж сила Великобританії?
Якось у Греції я чув нарікання: чимало цінних античних скульптур забрали в Англію, Францію, Італію. Посол Англії в Порті лорд Елгін (18 ст.) за згоди Стамбула буквально вирвав з ансамблю Парфенона і вивіз скульптурні прикраси, створені Фідієм (5 ст. до н. е.) Саме в Лондоні зберігаються нині скульптури одного з семи див світу – храму Артеміди в Ефесі, якого спалив Герострат. Саме тут статуї імператорів Риму Августа (1 ст. до н. е.) і Адріана (1 – 2 ст.) В Англії зібрано 66 тисяч пам’яток з Єгипту! Макети храмів, скульптури богів, зразки первісного мистецтва Шумеру, Вавилону, Асcирії, Персії, Індії, Китаю. Багаторукий Шіва, зверхній Будда, рогаті антибоги! Не дивуйтеся, коли серед слуг музею зустрінете і їхніх чотириногих помічників. То записали «у штат» музею 6 котів-щуроловів.
Спершу я обурився: «Збирачі цінностей»?.. Ніби далекі краї тільки й чекали, щоб за них хтось подбав. Таж так «дбали» про Індію, Африку, про відкриття тайн Дворіччя, що вели страшні війни, нищили мови і племена. Адже такі багаті музеї, як Лувр, Британський, Ермітаж, могли набути лише імперії. Знайомий парадокс: усе накрадене, награбоване, щойно його продадуть, – уже не крадене! Тож, з огляду на таке, музеї нікого не грабували, а все скуповували чи брали в дар. Так, за сприяння меценатів Британський музей придбав (2001) унікальну золоту брошку кельтського воїна майже за мільйон фунтів стерлінгів! Важливо, що тут музеї дбайливо бережуть і охороняють пам’ятки, уміють широко показувати їх і роблять це переважно безкоштовно.
Отже, музеї Лондона. Королівська галерея мистецтв – це престижні художні виставки. Національна галерея – тисячі картин-шедеврів. Музей науки – від першого паровоза до космічних технологій. Природничий музей – з 30-метровим скелетом динозавра, якому 150 млн. років. А воскові фігури в музеї мадам Тюссо! До речі, нам розповіли про цікавий випадок, що трапився тут, біля музею. Одна жінка, що вийшла з музею і почула російську, радо зізналась, що «безмерно счастлива, что снялась с самим Владимиром Владимировичем!» Шкодувала лише, що не «смогла сняться с самим Иваном Грозным». Думав би, що це щось виняткове, якби не згадав і гостю з Москви Людмилу К., яка в нас удома все питала, підкреслюючи, що це цікавить її земляків: «Почему вы хотите жить не под Россией, а под США?» Коли я здивувався: «Та Бог з вами, ми ні під ким не хочемо жити!», – та була не менше здивована: «Но это же невозможно!» – «Хто вам сказав?» «Вся Москва об этом говорит». Щойно я встиг знайти на карті Європи Мальту, як почув: «Что это за точечка?» – «Це не точечка, Людмило, а держава». Найбільше її здивувало, що «их не считают националистами»: «Ведь остров меньше Чечни, а стал государством!..»
Лондон – архітектурний ансамбль. Всі уподобали палац парламенту. Букінгемський палац королеви Єлизавети ІІ. А музеї Вікторії і Альберта, дизайну, транспорту! Все цікаве. Правда, у Гайд-парк, де «можна всіх критикувати», не пішли: «Навіщо? У нас вся Україна – Гайд-парк! Більше того, у нас можна не лише критикнути, а й критики… не чути.
Так, славен Британський музей! Найбільший у світі. У ньому й бібліотека найбільша (150 млн. книг!). Тут є твори Тараса Шевченка; Пересопницьке Євангеліє – пам’ятка давньої літературної української мови (1555–1561), презентоване тут (2008) як факсимільне видання Наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського, теж однієї з десяти найбільших бібліотек світу. Ще є тут природничо-історичний музей, відділи рукописів, гравюри, малюнка. Сотні тисяч рукописів, папіруси! Поміж скульптур – «Фідій і його учні», фрагмент із фризу Мавзолею Галікарнаського «Битва греків з амазонками». І «Таблиця Потопу», клинопис про Потоп ще до Біблії, у версії Вавилону. Все з 6 – 4 ст. до н. е.! А Розетський камінь з-під Розетти на Нілі, з написами староєгипетською (ієрогліфами), єгипетською розмовною і старогрецькою мовами (2 ст. до н. е.). Їх розгадав французький учений Ж. Ф. Шампольйон. Обведені картушем слова «Птоломей» і «Клеопатра» підказали йому: це один текст трьома мовами («Новому цареві, що отримав царство від батька»). В результаті розгадка ієрогліфів (1822) дала ключ до пізнання історії Давнього Єгипту!
Як просвітянин, член Товариства «Знання» України, дивлячись на камінь Розетти, пригадую: до комети Чурюмова-Герасименко, яку відкрили директор нашого науково-просвітницького центру «Київський планетарій», член-кореспондент НАНУ К. І. Чурюмов зі своєю колегою, летить американська ракета «Розетта», яка досягне комети 2014 року. Проект коштує до мільярда доларів, і реалізація його може допомогти розшифрувати міжзоряні «ієрогліфи», глибше пізнати Сонячну систему, Всесвіт, може, й відкрити секрети життя на Землі. Так, нас знають і в Британському музеї. Його куратор Дорон Свейд високо оцінив першу в континентальній Європі київську електронно-обчислювальну машину МЕЛМ (1950), засумнівавшись навіть у технічній перевазі США над СРСР в час «холодної війни».
Чимале диво і Стоунхендж біля м. Солсбері. Монумент із 82 каменів по 5 тонн, 30 кам’яних блоків по 25 тонн, 5 трилітів по 50 тонн кожний. Кам’яні стовпи, розташовані колом на трав’яному килимі. Це пам’ятка цивілізації, що існувала за 2300 років до нашої ери. Утаємничена мета споруди. Є здогади про культове її призначення, але досі достеменно не з’ясовано: навіщо везли сюди камені з Уельсу, аж за 385 км! До речі, там я подумав: чому ні в музеї «всіх континентів і часів», ні в презентабельному альбомі про цей музей немає експонатів Трипільської культури (5300 – 2600 років до н. е.)? Чи не час ширше залучати світ до пізнання першої великої цивілізації Європи? Це ж свідчення про давнє хліборобство, дивовижне гончарство, перше в Європі в’язання, ткацтво, вироби з міді. Адже саме тоді, як ми вивчали Англію, на виставку культури Трипілля в Римі було ледь не паломництво! Захід майже не знає і про Кам’яну Могилу, пам’ятку біля Мелітополя, якій Президент України надав статус національної і яка, на думку вченого А. Кіфішина (Москва), таїть написи, що є першими письменами людини, давнішими за шумерські. Так, імовірна нова адреса витоків цивілізації викликає протидію зациклених на Шумері. Думаю, сприяло б вивченню Кам’яної Могили будівництво нових готелів, розширення потоку дослідників туди, як і до Стоунхенджа, тим паче, під час підготовки до «Євро-2012». Цікаво, що тільки завдяки появі нових готелів у Кам’янці-Подільському потік туристів сюди протягом року вже зріс удвічі!
Англія шанує меценатство. Вкладати гроші у заснування і збагачення музеїв тут здавна мають за честь. На кошти цукрового магната Генрі Терта створено аж два великі музеї – Галерея Терта та Музей модерну. Британський музей заснували (1763) завдяки багатющій колекції пам’яток давнього мистецтва і світової історії. Цю колекцію медик і антиквар Ханс Слоан продав державі лишень за 20 тис. фунтів стерлінгів, що значно дешевше за її вартість. Колекції подарував і Роберт Хартлі, граф Оксфордський, бібліотеку – антиквар Роберт Коттон. Ми слухали про це і згадали своїх меценатів –Івана Мазепу, Симиренків, Терещенків, Ханенків, Петра Яцика. На виділені Яциком 16 млн. дол. створено Український науковий інститут Гарвардського університету, українські кафедри та інші студії за кордоном, видається англійською багатотомна «Історія України» М. Грушевського для бібліотек світу. Петро Яцик заснував Міжнародний конкурс знавців української мови, Лігу українських меценатів. Хіба це не взірець для тих олігархів, які досі в нас цураються української мови і культури, у яких немає фінансової кризи тільки для однієї справи – безкарного і згубного для української нації зросійщення засобів масової інформації, всього інформаційного простору?!
Вражають замки королів Англії. У Генріха VІІІ було аж 60 палаців і замків! Для монархів це утвердження і уславлення себе й держави, для критиків – марнотратство, розкіш на біді людей. Нині – це пам’ятки Англії. Один з найстаріших – замок Тауер. За масштабами він – не Кремль у Москві, ніби менший за Стару фортецю на Смотрич, та теж велет. Дев’ять століть слави і мороку! Був резиденцією королів і тюрмою. Місцем страт і катувань. Навіть зоопарком. Моторошно! Не світлішає на душі і від золота владик, якого стільки у замках «Тауер» і Віндзор! Що тут не із золота чи не позолочене – і корони, і герби, і гори посуду, і люстри, і скульптури, і вази, і двері, і ручки, і туфлі, і розписи стелі… Та де я міг бачити таке золото? До обручок, зубів усе віддали за хліб у Голодомор. А в кінці 1950-х баба Храпачиха розжилася на один золотий зуб. Аж кепкували, що вона усміхалася «вліво», щоб усі бачили зуб, що золотів у неї в роті зліва. Ще шестирічним я тримав у руці Зірку Героя сусіда Ф. Гончарука «за форсування Дністра» і думав: «Яке важке золото!» Тепер бачу інше золото і гадаю: чи не тут і скарб Полуботка, як за переказами? Може, за ці скарби можна було б порятувати тисячі голодних, озолотити героїв?.. А що натомість? Золото і зброя. Золото і кров. Золото і смерть. Золото і тюрма. Сліпить реклама: «Ласкаво просимо в Тауер!», на що ми усміхаємося: «В тюрму?»
Як продовження замку Тауер – Тауерський міст через Темзу, з двома вежами в готичному стилі. Біля нього – на плаву крейсер Другої світової війни «Белфаст». Тут же судно, яким із Перу завезли картоплю в Європу. Є яхти для прогулянок. Гід розповів про цікавий факт: щоб розведений для суден міст не затримував пішоходів, добудували ще «поверх». Та його облюбували чомусь самогубці. Довго думали: як спинити тих, хто не боїться смерті? У Давній Греції самогубству дівчаток якось зарадили тим, що почали виставляти на виду голі тіла мерців. Страх бути осоромленими для дівчат виявився сильнішим за бажання накласти на себе руки. А як же спинити ймовірного самогубця на мосту? Відомо, що досить відвернути його від фатального наміру хоч одним словом. Та розпізнай такого в юрбі! І придумали. Почали брати плату за перехід. Запитання про квиток повертало людей до тями. Може, вражала думка: «Що, ще й платити за смерть?». І самогубства припинилися.
Цікавили нас і пам’ятники. Королям, адміралу Нельсону, У. Черчіллю, діячам науки, культури. Олівера Кромвеля, в якому Енгельс вбачав Наполеона і Робесп’єра водночас, ми згадали в Лондоні, де статуя Кромвеля стоїть на трасі Кромвель-Роуд. Кромвель цікавий нам тим, що високо цінував Богдана Хмельницького, називав його «скорителем фортець антихриста». Мені здалося, що королям тут менше пам’ятників, як у нас В. Леніну. Зате книжкових магазинів разів у десять більше, ніж у Києві. – 400.
Отже, пам’ятки минулого працюють на Англію. Музеї відвідують мільйони осіб. Туризм дає країні понад 17 мільярдів фунтів стерлінгів за рік!
З’ясувати, чому Англія така сильна, виявилося непросто. Тисячоліття безперервної державності? Так. А ще тому, що це – острів. Англію навіть Столітня війна менше нищила, як нас тьма орд, яких не знала вона. З метою недопущення міжусобиць, які й тут раніше були, їхні королі подбали, щоб лише один нащадок успадковував трон. Ще англійці – мореплавці. Як і вікінги, вони мусили багато знати, бути сильними духом, сміливими. Завойовники додали їм і експансивності, хоча б той же Вільгельм Завойовник, що з 12 ст., заснував в Англії норманську династію. Тут парламент завчасно обмежив всевладдя короля, обтяжливе і для нього самого. Та коли безправних владик порівнюють з королевою в Лондоні, то це помилка. Корона тут – гарант державності, її традицій, правопорядку. Не випадково прем’єр-міністри Великобританії, як і, було, успішна М. Тетчер, традиційно зустрічаються з королевою, вислуховують її «необов’язкові» поради. Та в чому ж таки сила Англії? Питаю Катю Хінкулову, редактора української служби Бі-бі-сі: «Чим сильна Англія?» І чую: «Порядком. Тут не дають хабара ні владі, ні лікареві». Мене вразило останнє. Навіть «зовсім безплатна медицина» навчала: за огляд досить пляшки. Важливо – ні більше, ні менше. Менше – недолікують, більше… «Як потрапляє до нас на лікування голова колгоспу взимку, то вже не бачить ні посівної, ні жнив, – лікуємо його до повного розорення колгоспу».
Так, в Англії порядок. І місце у списку кандидатів у депутати там залежить не від симпатій лідера партії, а від реального рейтингу претендента, п’яти років його праці в окрузі. Більше дотримуються тут правил етики у стосунках і етнічні українці. Так, коли я надсилаю свої книги на багато українських адрес і часто не маю навіть відгуку, чи отримали, то Людмила Пекарська, завідувачка бібліотеки і архіву ім. Т. Шевченка Союзу Українців у Великій Британії, куди я через треті руки передав свої книги «Через терни – до України», «Відроджуймося – не перероджуймося!», компакт-диск пісень «Незабутнє», зразу ж подякувала за це листом з Лондона.
Кажуть, що в англійців педантична повага до законів, «правил гри», що іноземці іноді помилково вважають навіть за манірність. Насправді цей давній звичай бере початок іще з Римського права, чого нам забракло з часів Київської Русі, якщо ми й досі розбійників оспівуємо. В Англії ж закон шанують усі – від королеви до двірника. Коли ж Карл І порушив порядок, ввірвався у Палату громад, куди не мав права входити, як заходив у Палату лордів, і ще й п’ятьох депутатів хотів ув’язнити, то це був той зі злочинів, що коштував йому життя (був страчений 1649 року). Чи коли сторонні особи не мали права перебувати у коледжі Св.Трійці у Кембриджі, де навчався принц Чарлз, то його охоронцям не робили винятку. Отож, щоб бути не сторонніми, вони теж там мусили вчитися. Екскурсовод запитувала: «Вгадайте, хто краще вчився – охоронці чи принц?», на що й сама відповідала. Усмішкою. І ще. Дівчат у певні коледжі в Англії свого часу не приймали. Питаю: «А чи здобували тоді бажану освіту принцеси, може, їм все-таки дозволяли вступати у ті коледжі?» І чую: «Винятку для них не робили, та бажану освіту вони здобували. За кордоном». Як бачимо, порядок є порядок. Правова держава! «Хто у вас найбільший правитель?» – «За-кон!».
Тут порядок і на дорогах. За маршрутом з аеропорту в Лондон, довжиною десь 45 кілометрів, я нарахував десятки мостів, навісних переходів. Лише раз бачив наземне перехрестя доріг. Як на магістралі від Парижа до Ніцци. А дороги міські чим вражають? Не так перевантажені. Місткі двоповерхові автобуси не перше століття употужнюють перевезення пасажирів. За в’їзд автомашин у центр міста існує окрема плата. Скрізь їздять спеціальні автобуси для туристів, де можна слухати в навушниках оповіді про місто, до розташування будинку, вулиці, площі. Не чув, на жаль, української мови, проте в навушниках звучала російська. Цікаво й те, що в містах рясно бігунів. Як на деяких шляхах Чернігівщини – велосипедистів. За 40 хвилин в автобусі я нарахував їх аж півсотні. Усі дуже спортивні. Чи не тому тут і довше живуть?!
А як високо розвинене в англійців почуття національної честі! Як гідно, несуєтно вони ходять! Скрізь маєво державних прапорів з червоним хрестом і світлим перехрестям на синьому тлі. Скрізь у ЗМІ, рекламі, в установах панує англійська, яку в Англії до 15 – 16 ст. вважали мовою селян, а знать користувалася чужою. Хто тільки не завойовував англійців, коли вони не були національно згуртовані рідною мовою! Підкоряли їх і данці, і норвежці, і навіть провінція Франції Нормандія. І тоді дехто казав: «Яка різниця, якою мовою говорити, аби розуміли!». Та коли в англійців прокинулася власна гідність, чому сприяла, до речі, і творчість митців, усі збагнули: різниця таки є – націю треба утверджувати рідною мовою! І тоді нація випросталась і утвердилася. Чи не знаменно, що в Англії саме разом з національним відродженням відбувся загальний ренесанс, потім перша аграрна та перша в світі промислова революція. Англія стала наддержавою. Розбивши в 16 ст. іспанський флот, Британія відтоді запанувала на морях, почала успішно змагатися з Францією в завоюванні Америки, Азії і Африки. Утверджена в правах, англійська мова краще поширювалася. Це вона консолідувала в нації населення Австралії, Канади, Нової Зеландії, США. Англійська поширена в Індії, ПАР... Справді – міжнародна! Але тепер Лондону вистачає державного такту і розуму не втручатися у справи інших країн щодо утвердження там англійської. Англія пишається тим, що є. Тим, що найбільше людей на Землі володіє англійською як другою після рідної, що в англомовному світі – до половини лауреатів Нобеля! Звісно, англійську підтримують. Так, якщо пресу роздають в місті, то лише англійською. Усі телепередачі в готелі – також англійською. Коли в Королівському театрі Ковент-Гарден арії звучать іноземною, от як, скажімо, в опері «Донжуан» Моцарта, то на титрах подається переклад англійською. Чи не приклад для наших театрів? Чи не живий це докір магнатам, що безкоштовно зросійщують нас тоннами «Пульсов», в яких «Сталин не знал о Голодоморе»!
Природа Англії схожа на нашу. Ліси мішані. Багато дуба, ясеня, бука, сосни, ялини. Переважають гаї і лісосмуги, між ними поля, луги, мов поляни. Як Полісся. Коней, корів, овець пасуть тут на загороджених ланах, без пастуха. Свині мандрують у хлівах на колесах з пасовища на пасовище. Зібрана солома – у спресованих тюках. На збиранні врожаю, передусім овочів, працюють переважно іммігранти. Хліб вирощують 3 відсотки населення, але на селі заохочують роботу різних фірм, що досягається завдяки розвитку комп’ютерної техніки, – щоб і міста розвантажувати, і не знелюднювати сільську місцевість. У місті переважають платани – усі кремезні, крислаті, при повному здоров’ї. Сквери всі – у квітах!
Розвинена у британців вища освіта. Оксфордський університет. Дев’ять століть досвіду! 39 коледжів (інститутів). Недарма наші освітяни – часті гості тут разом із центром «Знання-круїз». Ми знайомилися з коледжами ХІV ст. Невисокі корпуси за сивими мурами, у кущах глоду і шовковиць, читальні зали з комп’ютерами. Тут проводяться централізовані лабораторні, лекційні заняття, та головне – робота за індивідуальними планами. За кожним студентом закріплений викладач. Викладача вибирає студент, викладач – студента. Виграють обоє. Усі екзамени і поточні звіти – письмові. Все як на долоні! Легко переконатися, чи об’єктивно оцінили студента, визначити рівень його знань. Чи не дієва система навчання, якщо тут вчилися вісім іноземних королів і двадцять президентів, сім з одинадцяти останніх прем’єр-міністрів Великобританії, десятки Нобелівських лауреатів? Ще вищі показники в Кембриджському університеті, якому цього року виповнюється 800 років. Журнал «Власть» (№ 10, 2000) пише: за 100 літ 27 учених цього університету, а ще більше його випускників стали лауреатами Нобеля. А випускник Кембриджу, біохімік, доктор наук Фредерік Сенгер досяг звання лауреата цієї премії в галузі хімії двічі. То чому не вивчати досвід такої скарбниці знань?! Таж за 100 літ Великобританія мала 93 лауреати премії імені Нобеля з усіх 709 лауреатів (Росія та СРСР – 16).
Є в Англії, як і в нас, проблеми зі школою. Виникли вони з появою платних шкіл. Такі школи стимулюють конкуренцію вчителів, якість їх праці, та водночас поглиблюють соціальну нерівність, бо навчання в них дороге. У державних безплатних школах ще й знизився рівень викладання, бо почався відплив найкращих кадрів у школи, де оплата праці вища. Держава, звісно, підвищує зарплату вчителям шкіл (цікаво, коли це робитиме Україна?).
Звісно, в Англії не все радує. Будять сигнали машин, важко звикнути до «фруктових» сніданків у готелі, дивно бачити хижих птахів, приручених для відлякування голубів, «символів миру»… Та це – винятки. Загалом міста – красені! Монолітні давні будівлі немовби припасовані одна до одної, ваблять нові проспекти, мереживо старих вуличок. Не псує пейзажу і блиск хмарочосів. Мальовниче місто Бат зі знаменитими римськими лазнями. Брайтон – диво-порт. Скрізь старовинні замки у розкоші золота, перлин мистецтва. Тут бережуть давню архітектуру. Досі будівлі з червоної цегли не білять. Вікна світяться ще 16-20 шибками. Вісім віків цілять у зорі вежі готики. Карбоване бароко. Грають райдугою вітражі храмів. Скрізь охайно. Парки на ніч закривають, щоб бомжі не засмічували їх. Не бруднять стін графіті, як у США. Нема написів і таких, як у нас на мурі: «Руки геть від міністра Рудьковського і його коханки»!» В Англії стіни, мури – все чисте. Все бачить «Око Лондона», найбільше оглядове колесо світу (135 м). Все, бо ж дивиться й очима дітей. Тут є що побачити. Чималі успіхи в англійців у науці, освіті, культурі. Чи не це справжнє золото Великобританії?

До змісту журналу "Вітчизна" №1-2, 2009 р.