журнал "Вітчизна" №1-2, 2008 р.

КОЛЕКТИВУ РЕДАКЦІЇ ЖУРНАЛУ «ВІТЧИЗНА»

Дорогі вітчизняни!
Академія мистецтв України та Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури щиро вітають вас, оборонців красного письменства, зі знаменною датою – 75-річчям вашого часопису.
Знаний і шанований не тільки в Україні, а й за межами нашої держави, ваш журнал упродовж багатьох років плекає рідне українське слово, стоїть на сторожі менталітету українства, є поборником національних традицій в культурі, літературі й мистецтві. На сторінках «Вітчизни» протягом десятиліть від дня заснування часопису побачили світ твори багатьох видатних письменників, які стали окрасою української літератури, увійшли в підручники та хрестоматії. Ви також даєте крила талановитій молоді, першодруком публікуючи її твори. Велика дяка й за те, що пропагуєте мистецькі набутки як знаних майстрів пензля, так і молодих митців.
Від усього мистецького загалу зичу вам нових творчих ідей, гарячого ентузіазму, успіхів у здійсненні найсміливіших задумів, щастя, добра і любові. Нових вам талановитих авторів, духовних злетів і національних оберегів в ім’я процвітання України.
З повагою –
Ректор НАОМА,
Президент Академії
мистецтв України
А. Чебикін

ГОЛОВНОМУ РЕДАКТОРОВІ
ЖУРНАЛУ «ВІТЧИЗНА»
О. К. ГЛУШКУ

Національна спілка художників України сердечно здоровить Вас особисто, редколегію, редакційний колектив «Вітчизни» зі знаковою подією в житті журналу – 75-річчям від дня виходу його першого номера. Народжений у час тяжких випробувань для україн¬ського народу, ваш часопис гідно проніс через лихоліття голодомору, чорний період нищення української інтелігенції, через воєнні грози, імперські зазіхання на саме існування української нації прапор високих гуманістичних ідеалів.
Ви одними з перших виходили на передові рубежі боротьби за утвердження україн¬ської державності, обстоювали честь і гідність української нації навіть в умовах похмурого політичного застою, цензурних утисків та переслідувань. Мільйони свідомих українців виховувались і продовжують виховуватись на кращих творах української поезії, прози, драматургії, критики, публіцистики, опублікованих на сторінках «Вітчизни».
Ваш журнал був і залишається одним з головних форпостів у захисті та утвер¬дженні українського художнього слова, осередком збереження національної пам’яті, культурних на¬дбань українського народу, формування прогресивної громадської думки.
Нам особливо приємно відзначити, що «Вітчизну» єднають з українською художньою інтелігенцією давні міцні творчі та дружні зв’язки. З рубрики «Наш виставковий стенд», яка вміщується з номера в номер, український читач упродовж ось уже кількох десятиліть знайомиться з кращими творами українських художників.
У «Вітчизні» друкуються інтерв’ю, мемуарна література, присвячена майстрам образотворчого мистецтва. Лише в останні роки опубліковано такі твори, як автобіо¬графічні повісті народних художників України Василя Лопати та Василя Забашти, поезії Віталія Губенка тощо. Сподіваємося, що наша творча співпраця триватиме і надалі.
Шановні друзі, дозвольте побажати вам нових високих злетів у творчості, в популяризації творів красного письменства, здобутків української культури та мистецтва, піднесення та утвердження на світових обширах українського слова авторитету незалежної української держави. Щастя вам і здоров’я!

З повагою –

Голова
Національної спілки художників України
В. Чепелик

РЯДКИ ПРИВІТАНЬ

Від усього серця хочу привітати героїчну редакцію часопису з ювілеєм. У 1933 році в Україні був голодомор, а от саме цей рік став роком появи на світ журналу «Радянська література» – прообразу сучасної «Вітчизни». Зрозуміло, що перші його редактори теж пішли під ніж сталінських репресій – уцілів дивним чином і на щастя української літератури один з головних редакторів журналу і геніальний письменник Юрій Яновський, а він у велику літературу привів молодого генія-фронтовика Олеся Гончара…
Літературна журналістика – особливий жанр, і його важко уявити без того, щоб підтримувати, леліяти традиції. Доки наша Вітчизна – Україна не визначиться, ким і чим для людства вона хоче бути, перший журнал країни ходитиме по олігархах із простягнутою рукою – доти «Вітчизна» буде під загрозою небуття. А кому потрібна територія без імені, без серця, без художнього образу? Хіба мало було смертельних історичних уроків у нашої бездержавної, але літературної нації?
Про це думають, я вірю і знаю, нинішні працівники й автори «Вітчизни» на чолі з Олександром Глушком – Ігор Малишевський і Владислав Бойко, Світлана Йовенко і Олександр Бичко. Всі, хто творить сучасну «Вітчизну», гідні поваги і любові сучасників і нащадків, а колишні «вітчизняни», що пішли за обрій, у вічність, – вічної ж пам’яті, шани, посмертного прочитання…
Мені гріє серце те, що я належу до зоряної плеяди авторів «Вітчизни» ще з далеких 80-х, і мої поетичні добірки, публіцистика та есеї про митців з’являються на сторінках літературно-мистецького журналу України номер один і в нинішні часи, далекі від елегійного споглядання польоту української бджоли в космічному просторі. Але в країні, де правлять трутні, треба ж комусь грати роль бджоли, а не ославлених у класиці шершнів, а журнал – як і вся Вітчизна українців – чекає лише талановитих, а не загребущих…
Дмитро Кремінь,
поет, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка

Гріх було б не дякувати «Вітчизні» за опубліковані в ній мої твори. Та ще й у тому журналі, що звався «Українська література», редактором якої був Юрій Яновський. Саме в ній 1945 року надруковано мого вірша «Канів» після першого відвідання разом з художником Василем Касіяном священного місця, де похований Тарас Шевченко.
Переглядаю журнали, ті, які збереглися. Ось і в березневому числі 1946 року, теж редагованому ще Юрієм Івановичем, уже «Вітчизни», з’явилась моя добірка віршів з книги «Над Дніпром». У жовтневому числі 1948 року надруковані вірші про Донбас – «Краєвид вночі», «Лава Гвоздирькова» – про шахтаря, який відмовився добувати вугілля в час фашистської окупації і був розстріляний фашистами, а вірш «Власівна» – про стареньку лампівницю, яку шахтарі звали матусею, та вірш «Пам’ятник світлу». Ці вірші написані тоді, коли я працював з виїзною редакцією газети «Радянська Україна» в Донбасі, в Кадіївці.
В ювілейному номері «Вітчизни» з нагоди її 70-річчя 2003 року у влучно названому розділі «Парад планет» бачу серед віршів багатьох поетів і свій «Цвіт вічності», присвячений Романові Іваничуку.
А в числі 11-12 2006 року, у розділі «XX сторіччя української поезії («Антологія «Вітчизни»), що виходить за ініціативи Світлани Йовенко, я представлений багатьма віршами з різних періодів моєї творчості.
Отже, щиро дякую всім редакторам і працівникам журналу минулих літ і сьогодення, бажаю доброго здоров’я і, крім праці в журналі, доброї творчості своєї. Уклоняюсь пам’я¬ті тих, кого вже немає серед нас.
Олекса Ющенко

До змісту журналу "Вітчизна" №1-2, 2008 р.