журнал "Вітчизна" №1-2, 2008 р.

"Зенітка"

Володимир Бунякін
МІСЯЧНІ ХРОНІКИ

Було б непогано заселити Місяць китайцями. Тоді і на Землі просторіше стане, і на Місяці люди приживуться, причому незалежно від присутності чи відсутності атмосфери.  Щоправда, будь-які інші види життя китайці просто з’їдять. Ще вони прикрасять Місяць червоними ліхтарями – будуть тисячі кварталів червоних ліхтарів. І жодної повії – наші ж іще не під’їхали.
А ще китайці перегородять Місяць здоровенним парканом –  щоб монголи не лізли. А ті й не полізуть, бо їхня Монголія і так мало чим відрізняється від Місяця. А паркан прозвуть Великою Китайською стіною. 
Потім на Місяці з’являться євреї. Ці прилетять самі; щоправда, на китайській ракеті, яку видурять у арабів. Ну, євреї, зрозуміло, будуть шукати на Місяці «історічєскую родіну» і краще життя. У пошуках цього вони розтрощать Велику Китайську стіну та по цеглині продадуть її німецьким і японським колекціонерам, видаючи за Берлінську. Ще вони створять комуністичну партію, в яку одразу запишуться 200 мільйонів китайців. Розпочнеться торгівля кратерами, місячним пилом та повітрям, причому остання приживеться на Місяці не гірше, ніж на Землі. Виявиться, що Гагарін, Лайка, Бєлка та Стрєлка були євреями. Бог, зрозуміло, теж.
Років через десять в компартії залишаться лише китайці. Євреїв, які її заснували, виженуть за ревізіонізм, космопо­літизм, правий, лівий та середній ухил, і вони емігруватимуть на Марс, оголосивши його своєю «історічєской родіной», а китайців прозвуть антисемітами. У відповідь китайці відірвуться на монголах і почнуть малювати Маркса косо­оким, з косичкою, віялом і в капцях на босу ногу.
Десь тоді на Місяць занесе і росіян. Вони опиняться там випадково: або зіб’ються з чергової генеральної лінії, або заблудяться, коли вночі летітимуть на Сонце, бо забудуть удома мапу неба, або просто вип’ють все ракетне паливо і дотягнуть до Місяця в ручному режимі, як на велосипеді.
З появою росіян спочатку буде весело. Першого ж дня вони за пляшку горілки продадуть євреям скафандри. На другий – за каністру рисового самогону здадуть ракету китайцям на металобрухт, гратимуть на баяні, співатимуть «Батяню комбата» і битимуть морди одне одному. На третій – відберуть скафандри і ракету, євреїв пересаджають за підрив місячної економіки, китайцям просто надають по нахабних жовтих пиках – бо їх же ж неможливо всіх посадити! Потім росіяни навчаться гнати брагу через реактивний двигун, перейменують Місяць в Путінбург, затвердять гімн на вірші Міхалкова і ходитимуть із Путінбурга на Америку... по-малому і великому.
А от американців на Місяць все ж краще не пускати. Вони розв’яжуть на ньому війну за демократію – до повної перемоги над здоровим глуздом і людством взагалі. Швидше за все, не залишиться нікого, в тому числі й самих демократів. Ну, може, виживуть монголи – вони ж, на своє щастя, нічого не знають ані про демократію, ані про Америку.
«А українці?» – спитаєте ви. Ясна річ, і українці, адже, по-перше, ми живучіші за будь-яких монголів, а по-друге, на біса нам здався той Місяць, коли ми на Землі ще не все розікрали.

ГРИМАСИ ДЕМОКРАТІЇ

У нас зараз народовладдя досягло такого рівня, що практично весь народ опинився при владі. Або біля влади. Коротше, десь поруч. Тепер проблеми, кому керувати, нема. Є проблема – ким. Деякі гарячі голови вважають, що оскільки ніким, то треба розпочати з себе, але тут проблема в тому, що керувати собою, а особливо – відповідати за свої дії ми ніколи не вміли. Для нас це нормальний стан, хоча кримінальний кодекс чомусь пов’язує його з божевіллям і не­осудністю. Слава Богу, кримінальний кодекс у нас прийнято читати, коли ти вже сів і він тобі непотрібен, і тому він якраз нікому жодних проблем і не створює, хоч півкраїни й сиділо, а друга половина звично готова.
Демократія прекрасна! Вона дарує легкість в душі, голові і шлунку. Як же ж здорово твердити самому собі: «Я подолав злочинний режим! Я вершив революцію!». Інших, бач, переконувати в цьому – даремна справа, бо вони триндикають те ж саме про себе. Та причетність до народо­владдя зобов’язує, народжує рубці на серці і зморшки на чолі. Це раніше, в тоталітарному «совкізмі», ти був безправним життєрадісним дауном, нічого не знав про велич власної історичної міссії, сім днів на тиждень спокійно глушив «проклятую» під кілечку та Висоцького і посміхався на всі свої чотири зуби. Зараз же відчуття відповідальності перед Батьківщиною, нехай і при повній відсутності свідомості, наводить тінь не тільки на тин, а й на твоє, просвітлене тризначною кількістю партій в країні, обличчя. Не час веселитись, коли рідній неньці загрожує небезпека від партії, що захопила сусідній сортир! І тому ти п’єш і крадеш все більше й більше, щоб не залишилося політичному опонентові, і з кожною склянкою стаєш усе злішим та пильнішим, щоб він, собака, ні на що й не розраховував. І, як і раніше, нічого не робиш, тому що в нас тягар влади сам собою вважається тяжкою працею. І невдячною, в чому особисто я вбачаю прояв вищої справедливості.

МАЙЖЕ ЗА ГЕГЕЛЕМ

Чим у нас прийнято лікувати неврози? Пияцтвом та сексом. Але ж якщо нажерешся, як свиня (а пити якось інакше у нас вважається поганим тоном), заняття сексом втрачає сенс внаслідок своєї фізичної неможливості. Якщо ж не пити, то який же дурень стане вбивати дорогоцінний час на секс, коли можна зайнятися справжнім ділом – випити? Ця й досі невирішена суперечка між фізіологічним та духовним, між двома взаємозалежними способами буття призводить до неврозів. А чим у нас прийнято лікувати неврози? Пияцтвом та сексом. І так минає життя.

До змісту журналу "Вітчизна" №1-2, 2008 р.