|  | |||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №1-2, 2007 р.
ЗЕНІТКА
ГРИГОРІЙ ШИЯН
ТВОРЧИЙ ПОРТРЕТ
Говорить і показує «Телелопух»! Дорогі земляки! З вузеньких стежок Лопушанська
на широку дорогу життя вийшло чимало знатних людей: передовики виробництва,
майстри прикладного мистецтва, діячі сцени і навіть кіно (колись директора
нашої швейної фабрики знімали в сатиричному «Фітілі»). Та найбільша наша
гордість – письменник Данило Захарович Вергун-Перепічка. Цими днями йому
виповнилося б дев’яносто літ. Сьогодні наш кореспондент бере інтерв’ю
в Макара Жмурка – лопушанського ерудита, добровільного і прискіпливого
дослідника творчої спадщини славного земляка.
КОРЕСПОНДЕНТ. Макаре Титовичу, ви, мабуть, як ніхто, знаєте творчий шлях
Данила Вергуна-Перепічки, а тому чекаємо від вас цікавої і ґрунтовної
розповіді.
ЖМУРКО. Як раз та два! Данило Захарович народився в сім’ї бідного, дрібного
і багатодітного ремісника. Невдовзі після появи на світ Данилка (він був
сьомою дитиною в сім’ї) батьки майбутнього письменника розлучилися. Молодий
і вродливий Захар Вергун закохався в іще молодшу фельдшерку, яка відповіла
стовідсотковою взаємністю. І Вергун, як Одіссей Пенелопі, показав дружині
спину… Самітня багатодітна мати, опинившись у скруті, залишила при собі
Данилка і трішки старшу Гапочку, а п’ятірко старших прилаштувала в притулок.
Незабаром до солом’яної вдови пристав у прийми несолом’яний вдівець Мишко
Перепічка. До речі, звідси й подвійне прізвище нашого ювіляра. О-от… Про
що я, пак, хотів? Ага… Другий шлюб Захара Вергуна був куций, як заячий
хвіст. Молода фельдшерка спершу почепила чоловікові роги, а потім перейшла
жити до молодого приїжджого лікаря Арчіла. З досади Захар Вергун заїхав
світ за очі, і про його подальшу долю даних немає. О-от… Про що, пак…
Ага! Данилко Вергун рано пізнав ціну шматкові хліба. Він і пастухував,
і наймитував, і ходив на заробітки. Завдяки вітчимові, котрий любив його
як рідного, Данилко закінчив Лопушанську початкову школу, а потім і семирічку
в сусідньому селі. Лопушанськ тоді ще не був ні селищем, ні навіть пристойним
селом, а хутором. От… Про що я, пак, хотів? А-а… Після семирічки Данило
Захарович працює бухгалтером у колгоспі. Там він уперше серйозно закохався
в колгоспну касирку Таню Костюк. Таня також уперше і серйозно. Вони вирішили
одружитися. Але шлюб не відбувся через їхнє неповноліття. Відтак Данило
Вергун виїздить до обласного центру і вступає до педагогічного технікуму.
КОРЕСПОНДЕНТ (поглядає на годинник). Там він, певно, й починає писати?
Дізнається багато нового, цікавого…
ЖМУРКО. Авжеж! Там він дізнається, що Таня Костюк народила йому позашлюбного
сина, який на третьому місяці помер від скарлатини. Таня виїхала до тітки
в Донбас, і відтоді про її життєві шляхи нічого невідомо. О-от… Про що
, пак, хотів? Ага-а… Ще на другому курсі Данило Захарович одружився з
однокурсницею Оксаною Червінько, і після закінчення технікуму вони приїздять
у початкову школу села Очеретуватого. Тут у молодого подружжя народилася
донька Варочка, а ще через рік – синок Петрусь. Про що, пак, я хотів?..
Ага! Ще через рік Данила Захаровича призначають директором семирічки в
селі Залпаврорівка.
КОРЕСПОНДЕНТ (нетерпляче). Пробачте, Макаре Титовичу, на той час Данило
Захарович широко друкується, правда ж? Якщо я не помиляюся, у нього вже
був роман…
ЖМУРКО. Був, аякже! Роман з секретарем Залпаврорівської сільради Аліною
Дрюк. Творча неспокійна душа письменника нуртує, безугавно прагне нового,
незвіданого, і Данило Захарович, розлучившись з Оксаною, одружився з Аліною.
Напередодні війни у них народилася дочка Сталіна.
А Данила Захаровича війна водила буремними шляхами довгих чотири роки.
Був і поранений, і контужений, і неодноразово нагороджений. Але й на фронті
у нього був роман. З медсестрою. Отож повернувся з війни Данило Захарович
з чорнобровою стрункою Поліною. Більше романів у Данила Захаровича не
було, бо самолюбива і горда донська козачка Поліна шанувала сімейну дисципліну
і подружню вірність. Спробував був Данило Захарович до однієї поетеси…
КОРЕСПОНДЕНТ. Досить, досить! Тобто дякую, Макаре Титовичу! Спасибі, що
дали можливість нашим слухачам, глядачам і читачам заглянути у творчу
лабораторію талановитого прозаїка, так яскраво змалювали творчий портрет
ратая на благословенній ниві красного мистецтва.
 |
|
 |
 |
 |