журнал "Вітчизна" №1-2, 2005 р.

"Зенітка"

ВОЛОДИМИР ПАЛЬЦУН

ТРУСЯНА ГУМКА
З ЛЮДСЬКИМ ОБЛИЧЧЯМ

Товариство, натомлене повідомленнями про катастрофічні зміни клімату, потопи в Європі, тайфуни над Китаєм і торфяний чад у Москві, не змовляючись, полишило дивани й фотелі і майже водночас опинилося у кнайпі "Бродячий пес". Кожен з того збігу щасливо дивувався і зачудовувався, ніби всі живими повернулися зі світової війни, вдома їх не зрадили коханки, а діти повиростали. Можливо, це заскладне порівняння, але, повірте, ще складніше нині зібрати друзів. Навіть у кнайпі зі "Львівським оригінальним".
- По телеку не можна нічого дивитися, - скаржився вуйко Федір.
- І слухати по "колгоспнику", - додав вусатий Бодьо.
- А газети читати? - з сарказмом озвався сивий кульгавий Зеник. - Кожна натякає на кінець світу, дає фотки, як тонуть німці і чехи, а ввімкнеш радіо - самі співчуття.
Запінені гальби кинули біженцям з канап крихту надії на щасливий порятунок. Але надія була тремтливою і дуже тендітною, щоб їй довіритися. Взяли по другій, і тільки коли дійшли до третіх кухлів, слюсар Гайдук запропонував поговорити про щось світле, щасливе, незабутнє.
- У мене був такий випадок, - по роздумах подав голос голений до плеч Щипун. І всі повернулися у той бік, де сяяла його безрослинна голова. - Було це під кінець "перестройки", коли в продажу вже не було навіть зубної пасти і шнурків. Йшов я собі якось біля райспоживспілки, коли мене гукнули, щоб допоміг винести зі складу п'яного сторожа. Панове, що я там побачив! Купою лежали юхтові чоботи, муром стояли коробки з електропрасками, на телевізорах "Електрон" якісь уповноважені краяли канапки… Електричні і гасові лампи, консерви і простирадла - як у печерах Аладдіна. Але найбільше мене вразили величезні поклади гумової тасьми для трусів. Резинок на той час уже не було кілька літ.
- Це точно, - і собі пригадав вусатий Бодьо, - майтки люди, хто мав нитки, пришивали до штанів і сідниць, хтось притримував їх руками. Коротше - повна, загальнонародна криза.
- А я підв'язував труси білизняною вірьовкою, - продовжував Щипун. - Вона була дуже довга, але різати її було не вільно, бо колись і білизну треба ж вивішувати, а мотузка - теж жорсткий дефіцит. Її зайвину я ховав у кишені, зробивши проводку через дірочку. Віддута кишеня викликала багато цікавих поглядів. Дехто вважав, що мене відлучили від дому, і я ношу в кишені своє майно, а жінки підозрювали щось інше і, щоб переконатися у правильності своїх здогадів, часто, ніби ненароком, створювали тісняву і обмацували клубок вірьовки.
"Так ось який вигляд має комунізм з людським обличчям!" - подумав я, простягнувши руки до купи тасьми.
- Соціалізм! - уточнив сивий кульгавий Зеник.
- Що - соціалізм? - роздратувався слюсар Гайдук.
- Та з людським обличчям.
- Не збивай людину, комуняко, - розсердився і вуйко Федір. - Чоловік про трусяну резинку, а ти… Давай далі.
- Так ось, - перечекав суперечку Щипун, - я міг би ту тасьму просто вкрасти і винести разом з п'яним сторожем. Але тоді мене десь у лазні могли запитати, де я її дістав? А що я скажу? Тюрма, не інакше. Одначе я не втратив голови і купив її на всі гроші, які мав. А того дня акурат нам видали зарплату.
- О, тоді зарплату платили вчасно! - підняв пальця сивий кульгавий Зеник. - Тепер люди все позабували.
- Тільки пам'ятають, що на ті рублі ніц не можна було купити, - додав свій ядучий голос слюсар Гайдук.
- Це точно, хлопці, - погодився оповідач, - а тут всього по зав'язку: юхтові чоботи, електропраски, м'ясорубки… А головне - трусяна гумка. Великі мотки!
- Ти вже говорив.
- Знаю, але це незабутньо вразило. Я їм так і сказав: сторожа не просто викину у кювет, а занесу додому, тільки продайте гуму! Вони порадилися і погодилися. Аякже! Сторож комусь там був тестем.
- А далі? Мабуть, позичав гуму тим, хто стрибає з мосту? - зіронізував вуйко Федір.
- А що, раніш резинка була - слона витримає, не те, що нині, - підняв пальця сивий кульгавий Зеник, який того дня був лівим радикалом.
- Позичати - не позичав, але була при ділі, - відповів Щипун. - Навіть далекі родичі не носили майтечок у руках. На тій гумі підняв на ноги двох власних дітей, подарував моток на весіллі хрещениці, відбив від мобілізації до війська жінчиного племінника. Бувало, причепиться хтось на роботі, а я йому - відріз на труси, і ми - доброзичливці. Нині запаси тануть, але на одну-другу перестройку ще вистачить.
- Дай, Боже, щоб не повернулася, - сказав вусатий Бодьо.
- Всяке буває, - не погодився сивий кульгавий Зеник.

Р. S. Оповідь Щипуна подається з його особистого дозволу, позаяк історія ця, самі розумієте, глибко інтимна приватна справа.

Львів

ВАСИЛЬ ШУКАЙЛО

ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ

Я йду. Мене думки наздоганяють:
"Куди ти йдеш? Чого ти йдеш? - питають. -
Подумай, озирнися, стиш ходу!.."
Та ні, та ні, та ніколи, - я йду.

Я йду. "Агов! - гукають вірні друзі. -
Зажди, посидь із нами в зелен-лузі,
згадаймо пору нашу молоду!.."
Та ні, та ні, та ніколи, - я йду.

Я йду. Мене любов моя вітає:
"Поглянь-но, милий, - вишня розквітає,
побудьмо ж разом в росянім саду!.."
Та ні, та ні, та ніколи, - я йду.

Я йду, а серце квилить: "Мо', повернем?.."
А шлях назад уже порослий терном,
а шлях вперед - по кручах, по льоду.
Я йду - і засинаю на ходу…

ДУБИ

На Хортиці, в тім запорозькім граді,
де нині ходять мирні голуби
й горобчики стрибають, крихтам раді,
стоять дуби козацької доби.

Стоять, мов хмари, мов сама епоха,
мов сили нашої ще не розкритий код.
А ту епоху спилюють потроху -
і походжа народ поміж колод.

І не літають по дніпрових плесах
орли могутні: всюди - голуби!
А поміж ними гуркають у "мерсах"
нові дуби сучасної доби…

Літературні пародії

ОЛЕКСАНДР СТУСЕНКО

...пан або пропав!
...я, кохана пані,
з НЛО упав!

Михайло Каменюк. Із книжки "Окільцьовані птахи".

...ані на хвилину
...не склепивши віч,
...актуальний віршик
...шпарив я всю ніч.
...у газеті твір свій
...прокоментував:
- То я просто, пане,
з НЛО упав.
...а редактор зиркнув:
- Ну і каламуть...
з дуба ти на кактус...
гепнувся, мабуть...

ПРАЦЮЄ МАЙСТЕР

Розповзається сніг, і сорочка торочиться знизу,
і розмокла рука семипало стискає клубок,
голка в губи вп'ялась - хутко нитку пронизуй,
щоб востаннє зробить металевий ковток...

Павло Мовчан. Із книжки "Жолудь".

Розповзається вірш і займає сторінку,
щоб востаннє зробить свій чорнильний ковток.
Ніч безбожно ковтнула краплинку спочинку,
і безсоння мене заганяє в куток.
Три троянди сухі оживають у вазі:
час хитався, а потім поїхав назад.
Моє крісло м'яке у хмільному екстазі
семипало стискає вгодований зад.
І розтягує ручка рядок, наче гумку,
і метафора з носа вилазить козлом...
Я свою в геніальність заглиблену думку
віртуозно прибив до блокнота чолом.

МИКОЛА СЛЬОЗКО

МОНАРША МИЛІСТЬ

Цар Путін нам дає поради,
Кого у президенти обирати.
Хоч він і супердемократ,
Та обійшлися без порад.

НАЙСМІШНІШИЙ АНЕКДОТ

Хочу вам я розповісти
З "бородою" анекдот:
Українські комуністи
Вболівають за народ.

ОБЕРЕЖНИЙ ПОЛІТИК

У ліжку жінка жалібно благає:
- Та поцілуй же!.. Чи снаги немає?
А чоловік хитає головою:
- Цю справу тре' погодити з Москвою!..

МЕМУАРИСТИ-АФЕРИСТИ

Кравчук і Кучма (як і Льоня Брежнєв)
Утнули геніальні мемуари:
Як грабували Україну незалежну
І як уникнули заслуженої кари.

Миколаїв

ВАЛЕНТИН ПУШКАРЕНКО

УРОК ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ

Я повернувся з відрядження додому.
- Жона, - сказав я, - мені б чогось попоїсти… будь ласка…
- Зараз, - відповіла вона і зникла у ванній. Через якусь мить я почув булькотіння води і знайому мелодію, яку дружина завжди наспівувала, коли приймала душ.
- Ганно Петрівно, - звернувся я до тещі, - мені б попоїсти чогось…
- Ось дов'яжу твоєму синові панчішок і нагодую тебе, - сказала теща. - Тільки не здумай сам готувати собі: переведеш харчі і переб'єш весь посуд.
- Доню, а ти не змогла б нагодувати мене?
- Пробач, тату, не можу, - відгукнулася дочка, - у мене залік! - і грюкнула вхідними дверима.
- Мамо! - заволав я. - Може, ти мене нагодуєш?
- Ні, - посміхнулася мати, - я у тебе в гостях…
Коли нарешті жона, теща і дочка, весело щебечучи, зайнялися приготуванням їжі для мене - я знепритомнів…
…Друзі, знайомі, родичі і сусіди з невимовною насолодою віддавали належне різноманітним стравам, наготовленим на мої поминки дружиною, тещею і дочкою, весь час дивуючись, як це я зумів умерти з голоду.

Київ

ВАСИЛЬ ВАСИЛАШКО

ПОМАРАНЧЕВI МIНIАТЮРИ

ПОЛОВИНА СТЯГА - ПОМАРАНЧЕВА

Половина стяга - помаранчева,
Друга - в дивній барві. Нам сказали:
- "Синьо-білі" віддали за пляшку нам,
Як змогли ми, перефарбували…

ВІД УДАРУ ЯЙЦЯ…

Від удару одного яйця -
Пан упав… аж у ноги Москви,
Аж любитель пригод обіцяв
Курку ту називати на "Ви".

Й ДЕРЕВЦЕ - ЗА ЮЩЕНКА

Тарасик бачить стрічками позначений
У сквері клен: - Бабусю, й клен - за Ющенка!..
Світланка вся - напрочуд помаранчева,
А вчора ще - руда-рудюща!...

ЯКЩО РЕЦИДИВІСТУ - ЗАСЬ…

Якщо рецидивісту - зась в солдати,
В міліцію, не кажучи про СБУ,
Тоді чому в Закон не записати:
Таких і в Президенти не беруть?..

ПРАВДА В НОГАХ…

Хто хоч день на дорозі в морозі стояв,
Честь і волю відстояв таки, відстояв,
Як, було, і письменницький з'їзд попервах, -
Той не скаже, що правди нема у ногах.

ЛЕОНІД КУЛІШ-ЗІНЬКІВ

НЕЗАЛЕЖНI СПIВАНОЧКИ

* * *
Ми не бачили давно
Українського кіно.
Замість рідного кіно -
Секс, убивства і вино.

* * *
Від природи нам подяка:
Вже ні риби, ані рака.
Мабуть, скоро, небораки,
Будем там, де риба й раки.

* * *
Розпочнемо пісню знову
Про закон і рідну мову.
Та й замовкнем на півслові:
Є закон - немає мови.

* * *
На квартиру він чекав
Тридцять літ ще й трошки.
Дочекавсь однокімнатки
На чотири дошки.

* * *
На однім з козацьких свят
Танцював наш демократ.
Потім плакав, довго хлипав:
Партбілет червоний випав.

* * *
Не злякавсь я рекету,
Не робив я репету.
Вони мене роздягли
Й… на труси грошей дали.

* * *
Олігархів марно лаєм:
Ми ще ж не приречені.
Просто статус новий маєм:
Малозабезпечені.

* * *
Прийде син з бойовика:
Де навчився? Звідки?
Тато в льох мерщій тіка,
Мама - до сусідки.

* * *
Самогубцям добре нині:
Не потрібен револьвер.
Раз подивиться на ціни -
І чотири рази вмер.

с. Кричильськ
Сарненського району на Рівненщині.

Микола БІЛОКОПИТОВ

ГЕНІАЛЬНІ ЗАСКОКИ
(З нової книги "Без паніки!")

Перед посереднім журі юним талантам нелегко доводити власну геніальність.
По собі знаю: сам був членом журі…

Фраза виявилася настільки крилатою, що літала із видання у видання, кожного разу міняючи автора.

Один із видів ненормальності - геніальність.
Майте це на увазі, коли вас обзивають ненормальним.

І народжені літати починають усе-таки з повзання.

Так довго чекав натхнення, що коли воно нарешті прийшло,
він уже забув, для чого воно йому треба.

Із рецензії: "Ваші жарти не настільки смішні, щоб сприймати їх серйозно".

Вважався класиком. Змінилися часи, і з'ясувалося, що він графоман.
І ось знову часи змінюються…

Потаємне: як тільки перестанеш відчувати себе генієм, то нічого путнього не можеш придумати

Розпорядження: випробування славою проводити тільки у спеціально відведених для цього місцях!

До змісту журналу "Вітчизна" №1-2, 2005 р.