журнал "Вітчизна" №1-2, 2005 р.

СЕРГІЙ ГУТИРЯ

"БІЛЬШ, НІЖ МЕЧ, І ОГОНЬ..."

Жінки в житті та інтимній ліриці Івана Франка

Коли я вперше повідомив мамі, що хочу бути журналістом, вона сказала: "Тоді, для початку, ознайомся з біографією Франка. І будь обережний з жінками".
Я так і зробив. Під час навчання в Інституті журналістики я ширше ознайомився із багатющим та багатогранним спадком Франка. Громадський діяч і науковець, критик та історик літератури, художник слова, вихователь літературної молоді - він був новатором, відкривачем нових шляхів, що вели до злету української літератури. Головним у цьому спадкові є, безперечно, художня творчість.
У розвитку української літератури та громадської думки кінця XIX - початку XX століть Франкові належить провідна роль. Він знаменував початок нового періоду в українській літературі після Шевченка. Поряд із шевченкознавством в Україні виникла окрема галузь знань - франкознавство, що об'єднала літературознавців, мовників, мистецтвознавців, істориків, етнографів, фольклористів, філософів, економістів, соціологів.
У біографії Франка мене особисто найбільше цікавить становлення і розвиток його поетичного таланту, особливо інтимна лірика. Важкі особисті випробування, що випали на долю митця, відбилися у його збірках "Зів'яле листя" (1896), "Мій Ізмарагд" (1898), "Поеми" (1899).
Збірку "Зів'яле листя" Франко назвав "ліричною драмою". Вірші в ній вирізняються внутрішньою сконцентрованістю ліричного почуття, багатством змісту, мінливістю настрою і тонкою грою емоцій.
У збірці "Мій Ізмарагд" Франко продовжив лінію громадянської лірики та сатири, проте вже переважно з філософськими роздумами над проблемами добра і зла, дружби і вірності, громадянського обов'язку, смислу людського життя.
Нарешті, збірка "Із днів журби" (1900) за своїми мотивами та образами є ніби поетичним доповненням до "ліричної драми" "Зів'яле листя".
Винятково чутливий до всіх проявів прекрасного Іван Якович у цих збірках і віршах постав переді мною не звичним революціонером, а простою людиною з високим почуттям до жінки. "Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської, що читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові - лірикові, співцеві кохання і настроїв", - писав М. Коцюбинський.

Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,
Небезпечне оружжя - жіноча краса.
Ані мудрість, наука, ні старші літа
Не дають проти неї міцного щита.

"Се я сам досвідив", - пише далі Іван Якович у "Притчі про красу". Три любові явилося великому Каменяреві. Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар'єру.
На той час Франко навчався у Львівському університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь. Однак невдовзі на гурток демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештувавши Франка та його прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув в ув'язненні.
Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові з'являтися в їхньому домі. Сліди глибоких переживань поета можна знайти в оповіданні "На дні", у вірші "Карта любові". Ользі Рошкевич Франко присвятив IX поезію у "Зів'ялому листі": "Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі, незгоєні рани, невтішні жалі..."
Протягом десяти років Іван Якович, попри всі заборони батьків Ольги, листувався з нею. Він писав: "Чи за життя я ще взрю твоє личенько?.." Ольга Рошкевич теж кохала Франка. Її останнім проханням було, щоб листи від поета поклали їй у труну, під голову - як найдорожчий скарб її життя.
Минуло майже десятиліття, перш ніж уже тридцятилітній Франко написав іншій жінці, своїй майбутній дружині: "повіяло свіжим вітром" і "починається нова доба в моїм житті".
Ольга Хорунжинська закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, одержала диплом учителя, володіла французькою, німецькою і англійською мовами, чудово грала на фортепіано. Ця освічена жінка була вірною дружиною, народила трьох синів і дочку, писала статті, видавала журнал "Життя і слово", багато допомагала чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе.
Спонукуваний дружиною, Іван Франко записався до Чернівецького університету, де і одержав диплом про вищу освіту. А невдовзі він їде до Відня, де пише та захищає дисертацію і отримує диплом доктора філософії.
Отже, Ольга була для Франка справжньою подругою, дружиною, порадницею. Про їхній шлюб говорили, що це сокровенна мрія українського народу, розділеного кордоном, про возз'єднання.
Проте, як писав Іван Якович у листі А. Кримському: "З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об'їдеш".
Найромантичніша історія із життя Івана Франка - це його кохання до шляхтянки Целіни Журавської. Прекрасну дівчину з голівкою грецької богині він уперше побачив і закохався в неї за прозаїчних обставин - вона сиділа за касовим віконцем, бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав сам до себе листи і сам їх відбирав. Вони познайомилися і розмовляли навіть...
Франко захоплено милувався красою молодої пані, і ця обставина тішила її. Але гордовита красуня не могла покохати "русина" з рудим волоссям у вишиваній сорочці і простими манерами. Оця любов мучила поета багато років.
Благоговійно схиляючись перед своїм ідеалом, Іван Якович писав: " Я не тебе люблю, о, ні, люблю я власну мрію!" Франко присвятив Журавській оповідання "Маніпулянтка", дві п'єси в "Ізмарагді", повість "Лель і Полель", багато віршів.
Особисті переживання, чисту, самозречену любов поет підніс на незрівнянну висоту духовної краси, зачіпаючи найтонші струни людської душі. Іван Франко - людина з мужнім характером і разом з тим - з ніжною вразливою душею. З усім горем він готовий був змиритися, та не відмовитися від великого й сильного почуття кохання, не в силі був вирвати з серця чарівний образ дівчини, котру покохав до самозречення.
Минули десятиліття, перш ніж ця "фатальна" жінка гідно оцінила любов великого Франка. Вона прийшла у його помешкання, де самотній письменник помирав від важкої хвороби.
Великий Каменяр кохав палко. У збірці "Ой ти, дівчино, з горіха зерня" поет намагався втілити збірний жіночий образ, вимріяний ідеал жіночої краси. Вродою дівчина - "з горіха зерня", а серце її - "колюче терня", уста її - "тиха молитва", а слово - "гостре, як бритва". З таких протиріч поет робить висновок:

Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу,
тебе кохаючи, загублю душу.

Те, кого і як кохав Іван Франко, є одним з ключів до розкриття таємниці його творчості. В інтимній ліриці великого Каменяра розкривається історія цілих поколінь, атмосфера їхнього часу.

До змісту журналу "Вітчизна" №1-2, 2005 р.