Літературно-художній
та громадсько-політичний журнал письменників України
ВIТЧИЗНА
Головна сторінка
Редакція
Контакт
Гостьова книга
 
Стежки

Бібліотека сайту "Українське життя в Севастополі"

Бібліотека світової літератури - оригінали та переклади

"Поетика"

журнал "Вітчизна" №1-2, 2004 р.

"Зенітка"

ПЕТРО ФЕДОТЮК

СЛАВНА ДОРОГА ДО ЦВИНТАРЯ

Був таким собі чоловічком, і якби одна, друга, третя хвилі реформ та реорганізацій не підняли його на високе і не залишили там саме стільки, щоб звикнути, він і зостався б Іваном, який добре сіє овес, Іваном, що гарно доглядає вівці, чи, у крайньому разі, Іваном, котрий непогано справляє заготівлі сільгосппродуктів.
Але одна хвиля кардинальних змін підняла його на вершок у районі, потримала трохи, аж надійшла нова хвиля, дужча, й випадково він опинився на самому її гребені вже в області. Третя винесла на широке видноколо: звідти і падати вже страшно, і на вищий вал глянеш - серце завмирає.
Довго балансував між безоднею і паморочливою висотою й нічого, втримався, а від постійної небезпеки у ньому виробилася алергія до відповідальних рішень та ще від чималих переживань чимале черевце виросло.
Мав надійний тил - безвідмовні жінчині обійми, в яких настругав череду дітей та й поприлаштовував згодом їх вигідненько - якогось синка оженив на доньці поважного батенька, котрусь доньку віддав за багатообіцяючого синка сановитої фамілії, а ще інших чад своїх прилучив до хлібодайних служб.
Полисів з часом, ще більше збезличів обличчям - наче й на пенсію час.
Зважили на його відданість параграфу, посидючість та сумирну вдачу й вирішили у зв'язку з ювілеєм і за заслуги перед государством нагородити орденом. Най іде собі на спочинок та тішиться якимось хобі на дозвіллі.
Задумався тяжко чоловік. Коли він такий корисний, такий потрібний суспільству, що навіть помічено високою нагородою, то треба, мабуть, напружитися й послужити ще.
І він служив. Нікому від того ні парко, ні зимно, та чолов'яга сумлінно протирав до блиску ту частину штанів, яка безпосередньо спілкується з кріслом, фільтрував моря і ручаї безплатної газованої води й чаїв, і кожен день був обрамлений ранковою і вечірньою підвозкою у чорній строгій машині з якимись там особливими номерами над бампером.
Тихо й непомітно для нього й країни збігло ще п'ять років. Знову начеб ювілей. І хоч він нічого путнього не втнув і за це півдесятиріччя, однак треба було відзначити посидючість чоловіка. Тим більше, сказавши "а"... І знов у зв'язку з тим, що неборака прожив чимало років, та за якісь ефемерні заслуги дали йому нагороду. Меншу за більші роки не з руки - розщедрилися на вищий орден.
Не забули, пам'ятають, отже, я щось-таки важу, запишався функціонер і з крісла, в якому добряче засидівся, не зліз. Заведеним бовванчиком з безвідмовною пружиною далі видавав стандартний набір одноманітних жестів і слів, що називалося "служити во благо".
І в свої сімдесят ще мав далеко не третьосортний товарний вигляд; хоч на голові було не більше волосся, аніж на тій частині тіла, якою вірою і правдою служив великій ідеї, обличчя й чола майже не торкнулися зморшки; без особливих зусиль піднімалася рука з указівним перстом і не менш ніж раз на тиждень діткалася державних фрагментів фігури секретарки, що мовби для такої мети й була замислена.
Цей ювілей широко відзначала громадськість. Не причепити з такої нагоди до лацкана його піджака нової нагороди було б просто нечемно. Бідолаха так розчулився, що, не владаючи собою..., а може, підвели травні органи..., одне слово, стався маленький конфуз. Його таки випроводили на відпочинок.
У колі своїх спадкоємців він любив згадувати високі імена, які були для нього просто Льоня, Юра, Костя. І всі домашні навіч відчували подих самої історії. Але йому було тісно в теплій піжамі, в товаристві манної каші і тертих овочів. Ні вік, ні хвороби не могли надовго відкинути від широкого фарватеру. Він любив виступати з розповідями про неспокій, жагу молодечих сердець, буремні роки юності перед різними аудиторіями, а надто перед дітьми, які ще годні були вірити кожному його слову.
Наближалася вельми знаменна дата, що збігалася з його сімдесятип'ятиріччям. Згадали всіх ветеранів, яких виявилося не так уже й багато, й, зрозуміло, не обійшли увагою і його. Він одержав четвертого ордена. А крім того - славне й почесне звання, яке дістається не кожному.
Тепер, здавалося б, годі. Має високі відзнаки, шану й повагу, до нього ходять з квітами школярі, він почесний член президій усіляких зборів, до нього товпиться преса за інтерв'ю. Звідавши всіх земних почестей, може спокійнісінько помирати. Проте він і не збирався покидати такий гарний світ.
Коли назрів новий ювілей шанованого громадянина, законники були в розпачі: всі найвищі відзнаки він уже мав, а якщо уславляти знову тим самим орденом - отже, рівняти менший відрізок життя до більшого, ще й знецінювати нагороду.
Багато достойних мужів ламали над халепою голову. І вихід знайшли - не могли не знайти: спеціально для іменитих перестарків вирішили заснувати новий орден. І першим його кавалером став, звісно ж, наш герой - за заслуги і в зв'язку з ...річчям.
Його везли на один з найкращих цвинтарів столиці, і перед труною несли всі його високі нагороди. Вони сяяли і мінилися блиском у сліпучому сонячному промінні, й не одна юна душа давала собі клятву прожити життя, як оцей славетний небіжчик.


ВІКТОР КОНЯХІН

ВЛАСНЕ КАЖУЧИ...

Не місто, а квітник: всюди розквітла злочинність!

Зараз буду помилятися! Потрібен спонсор!

Остання гонорарна відомість - це епітафія.

Високонедоплачений письменник.

Обходив закон - і залишився за кордоном.

Що тобі дано, все - чуже.

Для кого перше кохання, а для кого - переддипломна практика.

Службова драбина: скільки східців, стільки й інстанцій.

Хочеш жити - не бажай нічого іншого!

А у нас - стабілізація: всі дні - чорні!

Якщо тебе з'їли вегетаріанці, то, мабуть, ти ні риба, ні м'ясо.

Купити здоров'я - нема грошей. Їх і на похорон бракує.

Почали перехвалювати... Мабуть, будуть недоплачувати...

Новітній Діоген: збудував собі хату з порожніх пляшок.

Працював на складі готових грошей.

Хіба варитиме голова, коли в казані пусто?

Зроблений вказівним пальцем здатний лише керувати.

Там, де заритий собака, краще не гавкати.

Одружилися за розрахунком. Тепер одне в одного перераховують недоліки.

Не в'яже лика - спонсора нема.

ТРЕТІ

Знову чорне вивели на біле,
Біле - заплювали в чорноту.
Пики одне одному набили
За свою! За правду!! За святу!!!

Спогадали рани і зарубки.
Виставили кожному борги, -
І взялися зводить порахунки,
Ревно наминаючи боки.

Доки на мечі кували рала,
На тризуби - молоти й серпи,
Треті загребущо рвали й крали
Від ракет, ікон - і до сапи.

Треті підкидали знизу хмизу,
Зводили, як бевзів, у лоби:
- А отам - колишній блюдолиза,
А отам - теперішній.
Лови!

І ловили, і трощили яро
Щелепи, заводи і горшки.
А тим часом треті - рвали й крали
Надбане горбами за віки.

Раптом спогадали про Вкраїну.
Глянули - руками розвели:
- Хто ж це нам побив горшки і спини,
Хто ж це нашу хату розвалив?!

І шукають лютими очима
Ворогів нових
за три межі.
А тим часом
треті
за плечима
Ділять між собою бариші.


НЕ ОЗИВАЙТЕ...

На отчі креси темна сила суне,
А наша совість спить собі, німа.
...Не озивайте Ім'я Бога всує,
Коли в душі
Його давно нема.

Уже й дідів своїх
у дурні взули
Онуки мудрі,
сплюнувши з губи.
...Не озивай ім'я Народу всує,
Коли ти пам'ять Роду розгубив.

І в час, коли прощення за провини
Молитиме у Божої Руки, -
Не озивайте всує Україну,
Аби не всохли ваші язики.

* * *

Чи то світ ошалів, -
най би шляк його трафив! -
Чи то люд перевівсь на овечий табун?!
Бо колись хоч везли у неволю із Кафи,
А тепер уже з Києва -
прямо в Стамбул.

То колись торгашів
з їхнім страмом і крамом
Вигнав з храму Ісус, щоб і дух не кишів!
А сьогодні владики віншують у храмах
Під розгублені дзвони нових торгашів.

Чи то пастирі наші знічев'я забули
Про Всевишнього Бога
караючий перст?
...Так недовго, отці,
опинитись в Стамбулі,
По дорозі згубивши кадило і хрест.


ПОКЛИК
Диптих

І

А двадцять перший вік при револьвері
Таку вчинив несвітню круговерть,
Коли уперше від часів Гомера
Судилося знімати репортеру
Своєю камерою власну... смерть.

Коли вже речників за слово правди,
За непокору владі булави
Рокують на усікнення глави
В мовчанні просвіщенної громади.

ІІ

По небу йдуть
сивіші гніву
хмари.
Земля двигтить, чорніша від золи.
Вставай, народе!
Доки ще з кошари
Нас на перекуп
скопом не здали.

На глум держави
чужаки по вірі
Менжують нашим духом і добром,
І квіт дівочий продають в повії,
І сонми капищ плодять над Дніпром.

З космічних звитків
зодіаки грізно
Вістують знаки гиблої біди.
Вставай, народе!
Заки ще не пізно -
Козацький стан могутньо підведи!

Вставай, вставай
у повен зріст потуги
На гордий поклик степових предтеч!
І відпусти на бранне поле плуга,
Коли з неробства заіржавів меч!

* * *

Чи нам і справді
вже забракло слів,
Що пишем, не читаючи, закони?
...А в Україні більшає ослів
І скоро й зовсім виведуться коні.

Чи не тому і плодяться "зірки",
Ані на гран не маючи кебети,
Що в солов'ї пошилися шпаки,
А в графомани подались поети?

ОЛЕКСІЙ КУДРЯ

ВІЧНИЙ РЕВОЛЮЦІОНЕР

Вперед колись нас гнав і пер,
У маси кидав гасла й заклики.
Те ж саме робить і тепер -
Та тільки в протилежнім напрямку.
Він - вічний революцьонер,
Бо іншої не має практики.

УЖЕ ОБГАНЯЄМО!

Творча праця - найбільше щастя людини.
Таку працю не можна винагороджувати -
вона сама по собі найвища нагорода для
обдарованих.

Маріетта Шагінян

Лауреатів різних премій
В країні - орди незчисленні!
(Лауреат - це той же геній,
Лише з дипломом у кишені).
Такої кількості ще й досі
Навіть Європа вся не має.
А ми, хоча і голі, й босі,
А, бач, Європу обганяєм!
Вона ж - докірливо услід нам:
- Розумні!.. То чого ж ви бідні?..

А ще хотілося б додати:
Тарас не був лауреатом!

І ВІДДАЄМ БАТЬКІВСЬКУ ХАТУ...

...він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі.
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де-небудь прихиливсь.
То оддадуть у москалі.

Т. Г. Шевченко

Не можем волю ми плекати
Ледь зроджену і ледь живу,
Бо їдем знову у Москву
Чужу країну прославляти
І віддаєм батьківську хату
Все тим же любим москалям
Й самі йдемо молитись в храм
Московського патріархату...
А все навколо - нафта й газ,
Залізо й сталь, і Чорне море,
Й повітря кримськеє прозоре -
Уже не наші й не для нас,
Бо геть усе на цій землі
За безцінь віддано сусідці...
Та й ми уже не українці -
Нас оддали у москалі.

ПЕТРО ПЕРЕЦЬ

"DURA LEX, SED LEX"
(Байка)

Умій суддю свого жаліти,
Тяжкі гріхи йому прости,
Тож він людина, як і ти:
У нього дома жінка, діти,
Їм треба грошей принести...

Іван Світличний, "Жалісний сонет"

Коли у лісі владу час настав змінити,
То пес Сірко задумав іще раз рекорд побити.
Ото життя було б йому й численній вовчій зграї -
Гуляй у преферанс, їж короваї!

Усе, що в лісі є, - твоє,
Бо все воно - натура!
І "dura lex"- не lex,
До чого ж тоді "dura"?

Тож щоб здійснить задумане, дружки-вовки
Звернулися із запитом у судові верхи,
Щоб саме судді, а не фізики чи медики
Всім розтлумачили ту вовчу арифметику.

Чи можна Вовку в лісі бути Богом тричі,
Коли в законі сказано: "не більш як двічі"?
"Та можна!"- судді майже всі відповіли, -
"Бо два не два, а ви не ми!"

Питається: якби ті судді були ви,
Чи встояли б під тиском булави?..
Отож, щоби ні пір'я не злітало з нас, ні пух -
Гартуймо, браття, волю, тіло й дух!


ВІКТОР ДЗЮБА

ДИТИНЧА, ЯКЕ НАВЧА
(Пародія)

Метелик доганя метелика.
І квітка квітку доганя.
І їде дитинча на велику
І відбиває сраченя...

Галина Паламарчук.
"Літературна Україна", 7. 03. 2002.

Тепер усяк що хоче пише:
Про секс, про кайф, про анашу...
Я ж про діток складаю вірші.
І про метеликів пишу.

Бува, читаю ще й по телеку
Про хлопченя, яке щодня
В дворі катається на велику
І відбиває сраченя...

Складаю різні заморочки
Про жабенят і про жуків.
Буваю часто в дитсадочку
І потішаю малюків.

Та вже щось неохота тішити,
Бо вчора хлопчик зупиня
І каже: - Тьотю, що ж ви пишете?
Писати треба: жо-пе-ня!


ПЕТРО ОСАДЧУК

НОВОРІЧНІ ПЕРЕВТІЛЕННЯ

* * *
Все йде, все міняється і минається
І в ніч новорічну до нас не вертається.
Але ж казав Еклезіяст, мудрий зелу:
- Все, що буде, давно було!

* * *
Веселий старий чоловік
Одружився під Новий рік.
Ліг спати з красунею дорогою,
А вранці прокинувся із Ягою.

* * *
- П'є народ, ігноруючи норму,
Тому всюди примари і міражі.
- То в ніч новорічну політичну реформу
Під ялинкою творять державні мужі.

* * *
- Громадяни пасажири!.. До речі,
Хто опинивсь на жебрацькій межі,
Виходячи з вагона, забирайте речі -
І не тільки свої, а й чужі.

* * *
Відомих есдеків футбольна могуть
У ніч новорічну примарна й хистка, -
Вони Україну затято ведуть
До фінального свистка.

* * *
Після частих весіль, новосіль і застіль,
Залишаючись романтичною дурочкою,
Згадує бабуся Ізергіль
Той час, як була Снігурочкою.

* * *
Поїзд демократії рухається не в той бік,
Надто перевантажений під Новий рік, -
На кращі місця провідник розсадив депутатів
У повній відповідності до куплених мандатів.

* * *
Мене навідав новорічний сон
І голос Президента гострий, наче ніж:
- Моїх поплічників лихих бери в фургон
Й вези злодюг у буцигарню чимскоріш!

* * *
Я в сні чомусь літав над Конотопом,
А далі приземлився в забутому селі, -
Із вилами на ферму Симоненко топав,
Вітренко із контори верталась на мітлі.

* * *
В юності я зовсім лукавства не знав,
Будучи скромним в усьому й незмінно, -
Я в Одесі Снігурці рученьку цілував,
А вона підставляла дебеле коліно.

* * *
Дівчата страждають від надміру форм
І в темряві тужать очима до стелі,
Та внаслідок курсу відомих реформ
Відкрилося світло в кінці панелі.

* * *
Імітуючи супердемократичні зміни,
Утверджує влада порядки, давно усталені:
І якщо уже й Фіма - герой України,
То я - "ворог народу", як і при Сталіні.

* * *
Привселюдно клявся жити для народу,
Вивести злодіїв - клявсь! - на чисту воду.
Знався з мафіозі. Вирвавсь із біди.
Сам тепер боїться чистої води.

* * *
Немає на світі більшої драми
І більшої душевної муки,
Як махать все життя прапорами,
Відучивши від праці руки.

* * *
Гадають, що знизу нічого не видно,
Настільки високо вони піднялися,
І думають зверху про нас, як про бидло:
- Нехай проклинають, аби лиш боялися!

* * *
Твердо знає, де чорне, де біле,
Кого - вгору, кого - до ями.
Цього досить, аби дебіли
Захотіли стати вождями.

* * *
Святкую ялинку, як гучну перемогу,
Що всміхнулась мені із космічних сфер,
І щиро дякую Богу
За те, що я вчора не вмер.

* * *
Вогонь поезії непомітно пригас,
Відчай терзає душу поета,
Бо нині не може крилатий Пегас
Того, що може крилата ракета.

* * *
У суперзолотого майстра літератури,
Модерного кумира мас-медіа і просто мас,
Всі елегантні метафоричні фігури
Тонко змонтовані з іноземних пластмас.

* * *
Жулинський - у славі невтомник -
Читачів ошелешив знов
Тим, що видав важкий однотомник
Невагомих своїх передмов.

* * *
Комуніст комуніста вітає з Різдвом -
Невідомо, чи щиро, чи з вигоди.
Головне, що приємно чортякам обом
І що факту цього я не вигадав.

* * *
Набув статусу великого борця
За наповнення власного гаманця.
Неспроста всюди каже незмінно:
- Я без тебе - ніхто, Україно!

* * *
Я вам таємницю велику відкрию,
Яку заховали коту під хвіст, -
Хто не дає собі сісти на шию,
Той войовничий нацьйоналіст.

* * *
Справді, життя - як мить,
Та рік за роком спливає,
А брехло на брехлі сидить
І брехлом поганяє.

* * *

Влада, як коханка вельможна,
Себе морочить і з нами морочиться:
Коли хочеш до неї, тоді не можна,
А коли можна, тоді зовсім не хочеться.

* * *
Всюдисущі податківці
Дали пільгу бідній дівці:
За вночі нажиті статки
Не платитиме податки.
Лиш до дати й після дати
Доведеться бідній дівці
Тому дати й тому дати,
Як накажуть податківці.

* * *
У старого козла,
Що любив двох,
Корінь зла
Раптово всох,
І вже не може
Глумитися кожен:
- Любов зла -
Полюбиш і козла!

* * *
Наші серйозні справи
Не дочекаються слави.
Ми тільки в жарті
Чогось таки варті.

* * *
У ці дні окаянні
Тільки небо нам поможе.
- Дай, Боже, щоб не по останній,
А як по останній, то не дай, Боже!

До змісту журналу "Вітчизна" №1-2, 2004 р.