журнал "Вітчизна" №1-2, 2004 р.

І СКАЛЬПЕЛЬ,
І ПЕНЗЕЛЬ,
І ПЕРО

Якось, прийшовши у журналістських справах до Київської медичної академії післядипломної освіти, звернув увагу на чудові картини, розвішані у коридорах та вестибюлях.
- Це - роботи професора Радзіховського, - з гордістю пояснив проректор В. Г. М'ясников. - Учений, хірург, завідувач кафедри хірургії та опікової хвороби нашої академії, досвідчений педагог. Дійсний член двох академій, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки et cetera, et cetera… І разом з тим, як ви самі могли переконатися, - талановитий художник. Мариніст, портретист, пейзажист, графік… До речі, він сьогодні має бути у мене. Хочете - познайомлю.
На ловця, кажуть, і звір біжить. Мені тоді ж пощастило особисто зустрітися з Анатолієм Павловичем Радзіховським, обмінятися візитівками і напроситися до нього на інтерв'ю. Проте довгий час зустрітися для ґрунтовної бесіди не вдавалося. А тим часом у приміщенні Українського фонду культури відбулося відкриття виставки його робіт, і мені випала гарна нагода ширше познайомитися з творчістю цього самобутнього майстра.
Обходячи виставку, важко було надовго не зупинитися перед кожною прекрасно виконаною річчю, сповненою глибокої філософії і залюбленості у навколишній світ - світ поезії, думки, краси і страждань. Тим більше важко було повірити, що переді мною - роботи митця, який не закінчував спеціального навчального закладу, - настільки професіонально, з величезною майстерністю, екс-пресією й глибоким проникненням у тонкощі малярського мистецтва вони були виконані. Втім, я не не мистецтвознавець, але ось що пишуть про феномен Радзіховського фахівці, високоповажані метри й поціновувачі прекрасного:
"В сучасному українському мистецтві постать Анатолія Радзіховського є одним з небагатьох і малотипових прикладів, коли людина, не маючи за плечима вишколу професійної мистецької школи, завдяки непересічному таланту і наполегливій багаторічній праці виростає у зрілого професіонала, органічно поєднавши в собі лірика-живописця, філігранно точного ілюстратора спеціалізованих наукових видань, глибокого і багатогранного науковця та віртуозного хірурга".
Це - з передмови до каталогу виставки наукових праць, графіки та живопису Анатолія Павловича. Авторами передмови є заслужений діяч мистецтв України, дійсний член Академії мистецтв України, професор Михайло Криволапов та кандидат мистецтвознавства, доцент Україн-ської академії мистецтв та архітектури, член Національної спілки художників України Володимир Могилевський.
"Навіть коли б Анатолій Радзіховський як хірург-практик, науковець та художник упродовж свого життя, - підкреслюють вони далі, - створив тільки малюнки до "Атласу" (кілька його попередників - досвідчених ілюстраторів наукових видань, працюючи над оформленням та малюнками до цієї фундаментальної праці, що не має аналогів у світовій медицині, зазнали фіаско), цього виявилось би цілком досить, щоб стати визначним художником".
Йдеться про фундаментальну книгу О. О. Шалімова, А. П. Радзіховського та В. П. Полупая "Атлас операций на печени, желчевыводящих путях, поджелудочной железе и кишечнике" (М., "Медицина", 1979), до якої один із співавторів-науковців - Анатолій Радзіховський - власноруч виконав 967 кольорових ілюстрацій!
А всього А. Радзієвський оформив та проілюстрував понад 20 наукових видань, створивши 4500 бездоганно досконалих зображень. Досягти цього йому допомогло професійне вивчення анатомії людини, понад 13 тисяч особисто проведених операцій, у тому числі - найскладніших. І, звичайно, природний талант та дивовижна працьовитість і самодисципліна - невід'ємні риси кожного сумлінного медика, а особливо хірурга. Тим-то ці, багато ілюстровані видання з успіхом експонувалися на книжкових виставках у Росії, Франції, Індії, США, Бельгії, Фінляндії, Велико-британії. За художнє оформлення вже згаданого "Атласу" він отримав Срібну медаль у Лейпцігу, а його авторська, ним самим художньо оформлена й проілюстрована книга "Свищи поджелудочной железы" (К., "Наукова думка", 1987) була відзначена дипломом І ступеня у Москві.
Однак це - лише одна з багатьох граней його художнього таланту. Набагато складніше й важливіше для майстра пензля - глибинно проникнути у світ природи та людської психології, що й надає справжньої цінності мистецьким витворам. Зворушує портретне зображення маленького сина митця Сашка (олія, 1967). Безперечним досягненням можна вважати серію портретів колег - медиків та науковців: великого хірурга М. І. Пирогова, професора І. І. Грекова, академіка О. О. Шалімова, хірургів А. М. Філатова, М. М. Волковича та інших (змішана техніка). Сповнені невловимої ніжності, чарівної жіночості портрети дружини художника Лілії (пастель) та "Юлія"(акварель). Вражає втомлений, заглиблений у себе погляд хірурга, який щойно, хочеться вірити, виграв тяжкий двобій зі смертю. Він, здається, зробив усе, що від нього залежало, проте, повернувшись в ординаторську і, скинувши марлеву пов'язку, знеможено сівши на стілець, наодинці з самим собою ще і ще раз вимогливо прокручує в пам'яті кожну найменшу подробицю цього виснажливого двобою, готовий будь-якої миті звестися на ноги і знову, в разі потреби, продовжити його ("Після операції", олія, 1985). А ось - з дитинства відомий кожному українцеві образ вже немолодого солдата царської армії в безрадісних казахських степах: крутолобий, з густими козацькими вусами, вимучений безглуздою та бездушною муштрою, і все ж - впертий, бунтівливий, нескорений. Усякому неупередженому глядачеві багато про що говорить його сумний, глибоко людяний погляд, в якому відбито і тяжкі роздуми про власну скалічену долю, і щемний біль за окрадений, поневолений люд, і туга за стражденною, покріпаченою Україною ("Тарас Шевченко в рекрутах", олія, 2000).
Вбирають очі по вінця виповнені тонким ліризмом пейзажі та натюрморти, а ще - овіяні солоними вітрами романтики зображення моря та картини суворої Півночі, які ще в молодості полонили його чутливу душу і принесли йому перше визнання. Проходячи військову службу на Балтійському та Північному флотах, Анатолій Радзіховський вперше бере участь у виставках творів художників Кронштадта та Сєвероморська (1962 та 1963 рр.), де його роботи вже тоді займають гідне місце поряд з витворами професіоналів.
Хоч, як уже було мовлено, жодного художнього закладу він не закінчував. секретами художньої техніки оволодівав самотужки. Ось основні віхи його біографії: народився у лютому 1942 року в місті Тальному на Черкащині в родині військовослужбовця і вчительки. Пережив, разом з родиною (батько пішов на фронт, мати з п'ятьма малими дітьми опинилася в окупації) всі страхіття війни, втративши під час бомбардування двох братів і сам дивом залишившись живим. Після визволення України зраненого батька - інваліда війни - направляють директором торфовидобувного підприємства у райцентр Поліське на Київщині, де Анатолій закінчує 8 класів, а під час канікул працює на торфорозробках. ("Мій перший запис у трудовій книжці, - говорить він, - "Помічник машиніста стилочної машини"). Далі - Мироцький зооветеринарний технікум, 11 класів Микулицької вечірньої середньої школи, робота зоотехніком на Сумщині. Потім - армійська служба, навчання у Київському медичному інституті, робота у Димерській райлікарні, у Жовтневій лікарні української столиці, в медсанчастині Київського об'єднаного авіазагону Українського управління цивільної авіації. Наукова й практична діяльність - у знаменитому НДІ клінічної та експериментальної хірургії під керівництвом академіка О. О. Шалімова - головного хірурга МОЗ України. Захист кандидатської дисертації, докторантура, докторський ступінь, вчене звання професора зі спеціальності "Хірургія". З 1993 року - дійсний член Української академії наук зі спеціальності "Медицина". З 1995 - дійсний член Академії інженерних наук зі спеціальності "Медична інженерія". Опублікував 350 наукових праць, серед яких, як уже було мовлено, є такі, що не мають аналогів у світовій медичній науці. Наукова діяльність А. Радзіховського відзначена званням лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, міжнародною премією "Дружба", почесними званнями "Винахідник СРСР", "Заслужений діяч науки і техніки України", номінаціями "Людина року" (1999) Кембриджського університету та 2000 року - Американського бібліографічного інституту за особливі досягнення на користь людства.
Анатолій Радзіховський - член правління та президії Українського фонду культури, член правління Наукового товариства хірургів України, президент Товриства "Україна - Хорватія", член Спеціалізованої ради АН із захисту кандидатських та докторських дисертацій, постійний консультант з питань клінічної хірургії, член редакційних колегій кількох медичних видань.
Здавалось би, при такому шаленому темпі й винятковому навантаженні де вже там думати про малярство! Проте дитяче захоплення (у школі був першим художником, незмінно оформлював усі шкільні стіннівки, плакати, таблиці) з роками переросло у глибоку, усвідомлену пристрасть, можна сказати, - другу професію, в якій, як і в основній - хірургія, медична наука, - все життя прагне досягти досконалості. Втім, важко визначити, яка з цих професій для Анатолія Павловича - перша, а яка - друга, чи то другорядна. Вони у нього тісно переплітаються одна з одною, одна одну доповнюючи. Без художника Радзіховського не було б прекрасного ілюстратора спеціальних наукових видань, без Радзіховського - хірурга і науковця - не було б чудового митця, з його глибоким проникненням в суть живої матерії і сутність людську.
Широким публічним визнанням його творчості стало прийняття А. П. Радзіховського 1988 року до Національної спілки художників України. А вже в 1993 році Указом Президента України за значний особистий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва йому по праву присвоюється ще одне почесне - звання "Заслужений художник України".
І сьогодні, коли А. П. Радзіховському - вченому, хірургу й митцеві - виповнюється 62, дивуєшся його життєрадісній кипучій молодій енергії, яка, проте, поєднується з мудрою непо-спішливістю, шлибокою людяною увагою до кожного, з ким зводить його доля. "Як ваше здоров'я?" - було одним з перших запитань Анатолія Павловича при першій же нашій бесіді. І відчулося то - не чергове професійне запитання спеціаліста, бо було воно задано з такою непідробною щи-рістю і турботою, з якою звертаються лише до давніх, добрих знайомих. Оцей живий інтерес до кожної людини, ким би вона не була, прагнення зробити в житті якнайбільше добра людям, можливо, визначає й природу його справді непересічного художницького таланту. Недарма свою автобіографічну книжку, роботу над якою Анатолій Павлович щойно закінчив, він назвав "Счастье жить". А жити для нього означає - до останку, до краю віддавати себе людям, не думаючи про віддачу.
"Анатолій Павлович Радзіховський яскраво уособлює в собі профіль нації, і якби земля рясніше родила таких людей, як він, нам би було світліше жити в цьому розхитаному, грішному, але по-своєму прекрасному світі. Він належить до рідкісно талановитих, самовідданих і доброзичливих людей, поєднуючи важку і небезпечну (як у сапера) професію хірурга, видатного хірурга, й чудового знаменитого художника".
Так висловився про нього один з провідних поетів сучасності Борис Олійник. Кожен, хто знає Анатолія Павловича особисто, гадаю, з радістю міг би підписатися під цими проникливими рядками.

Владислав БОЙКО

До змісту журналу "Вітчизна" №1-2, 2004 р.