Літературно-художній
та громадсько-політичний журнал письменників України
ВIТЧИЗНА
Головна сторінка
Редакція
Контакт
Гостьова книга
 
Стежки

Бібліотека сайту "Українське життя в Севастополі"

Бібліотека світової літератури - оригінали та переклади

"Поетика"

журнал "Вітчизна" №11-12, 2006 р.

«Зенітка»

ВІТАЛІЙ КРАСНЮК
УСЕ В ТРУБУ

У підземному переході столичного майдану Незалежності, який кияни дотепно назвали «труба», сидить артист і грає на гітарі...
Артист:
– Дорогі друзі, а зараз за вашими численними заявками, саме для вас і не тільки, від мене особисто прозвучить вперше і, мабуть, не востаннє ця всеукраїнська, неперевершено– актуальна, забулдижно-біндюжна пісня київських доходяг мистецтва. Співаю я – соліст ансамблю із групи «Ще живі»... Вже три місяці без зарплати сидимо. Зрештою, кому це цікаво слухати? Отож пісня для вас:

Народ, народ, ну дай на папіроси...
Ну де ж ви є, піхота і матроси?
Пані й панове, прошу, не втікайте –
У капелюх артистові щось дайте!
Пані й панове, прошу, не втікайте –
У капелюх артистові щось дайте!..

О-о-о, спасибі за підтримку мистецтва, мадам. Сенк ю. А вам дякую за підтримку штанів. Добродію, як вам не соромно? Що значить – не та купюра? Що в капелюха впало – те пропало! А ти що кинув, пацан?
– Копєйку.
– Яку копєйку? Жетон на метро кинув. Ти що, думаєш, я дальтонік?
– Я щас виніму.
– Я тебе виніму. Я тебе виніму. Треться тут, а потім гроші пропадають. Мотай звідси! Вчора мій капелюх побіг... натурально. Поки доганяв – з гітари «блін» зробили – розбили на друзки... Цю довелося в друга взяти...
– Дядя, сиграй «без двадцати восемь».
– Що-о-о?!
– Ти чьо, не вкуриваєш? – «Семь сорок» сиграй.
– Ти подиви на нього. Ти й досі тут. Я ж тобі сказав. Ну, босота. Слухай те, що співаю. Вельмишановне панство, для вас звучить актуальна пародія на тему нашого життя- буття. Музика народна, слова культурні, коломийки:

Зібралисі два Степани,
Напилисі пива.
Та й продали Україну –
Кров би їх зальйила!..

На колгоспній сіножаті,
На колгоспній стерні
Ходив заїць до кобили
Ще й лоше мізерне...

Що ви кривитеся, пані? Із пісні слова не викинеш. Що було – то було. І взагалі – це жарт! Кожний заробляє, як може. Хтось «зверху» сіє вічне, добре, мудре, а я «пахаю»... І все в трубі... Трубочист я! Теж очищаю людей... мистецтвом. От якби в оркестрі так платили, як у трубі... А то концертів – нуль! Не те, щоб взагалі. Платних немає. У нас звикли, щоб артисти «на шару» працювали. Ну вони й грають... Пригадую, зустрічали посла Аргентини. Дощ іде, він по трапу з літака спускається, а ми йому п’ятнадцятихвилинний гімн Аргентини – найдовший у світі – як врізали! Ноти пливуть, посол обтікає, дослухав, а потім сказав:
– Спасібі, товарисі музиканти! Увесь світ об’їхаль, але вперше чую гімн своєй держави у повном виконанні!..
Посол «посоль», весь мокрий, а нас начальство взуває за повною програмою. Я не витримав, кажу: «Ми тут уже годину слухаємо, а час – це гроші! А грошей у нас немає! Можна, я піду?» Ну, мене й «пішли». Тепер мені труба – рідний дім. Але я не жаліюся, на хліб заробляю. Панянко, хочете я заспіваю саме для вас? Будь ласка! Африканська «Черемшина»:

Знов папуги голос чути в лісі,
Страуси гніздечко звили в стрісі,
А дикун втіка від бегемота,
Тьохнув пісню крокодил з болота.

Всюди буйно розрослись банани,
Мов до шлюбу, вбрались павіани.
Дикуна в бамбуках, з кільцями у вухах,
жде дикунка, жде.

Йшла вона в бамбук повз баобаби,
І стрибали мавпи, наче жаби.
Де додолу падають кокоси,
гілку пальми приколола в коси.

Вже хтось близько на там-тамі грає,
із саванни їй дикун співає:
«Я прийду до тебе, як з дороги
підуть три здорові носороги».

Ось і вечір. Зебри коло броду
З Конго-річки п’ють холодну воду.
У бамбуці дикуна стрічає
Негритоска, що його кохає.

Я думаю, що після такого виконання заслужив бурхливі й нестихаючі оплески. Дякую...

До змісту журналу "Вітчизна" №11-12, 2006 р.