|  | |||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №11-12, 2006 р.
«Зенітка»
ВІТАЛІЙ КРАСНЮК
УСЕ В ТРУБУ
У підземному переході столичного майдану Незалежності, який кияни дотепно
назвали «труба», сидить артист і грає на гітарі...
Артист:
– Дорогі друзі, а зараз за вашими численними заявками, саме для вас і
не тільки, від мене особисто прозвучить вперше і, мабуть, не востаннє
ця всеукраїнська, неперевершено– актуальна, забулдижно-біндюжна пісня
київських доходяг мистецтва. Співаю я – соліст ансамблю із групи «Ще живі»...
Вже три місяці без зарплати сидимо. Зрештою, кому це цікаво слухати? Отож
пісня для вас:
Народ, народ, ну дай на папіроси...
Ну де ж ви є, піхота і матроси?
Пані й панове, прошу, не втікайте –
У капелюх артистові щось дайте!
Пані й панове, прошу, не втікайте –
У капелюх артистові щось дайте!..
О-о-о, спасибі за підтримку мистецтва, мадам. Сенк ю. А вам дякую за
підтримку штанів. Добродію, як вам не соромно? Що значить – не та купюра?
Що в капелюха впало – те пропало! А ти що кинув, пацан?
– Копєйку.
– Яку копєйку? Жетон на метро кинув. Ти що, думаєш, я дальтонік?
– Я щас виніму.
– Я тебе виніму. Я тебе виніму. Треться тут, а потім гроші пропадають.
Мотай звідси! Вчора мій капелюх побіг... натурально. Поки доганяв – з
гітари «блін» зробили – розбили на друзки... Цю довелося в друга взяти...
– Дядя, сиграй «без двадцати восемь».
– Що-о-о?!
– Ти чьо, не вкуриваєш? – «Семь сорок» сиграй.
– Ти подиви на нього. Ти й досі тут. Я ж тобі сказав. Ну, босота. Слухай
те, що співаю. Вельмишановне панство, для вас звучить актуальна пародія
на тему нашого життя- буття. Музика народна, слова культурні, коломийки:
Зібралисі два Степани,
Напилисі пива.
Та й продали Україну –
Кров би їх зальйила!..
На колгоспній сіножаті,
На колгоспній стерні
Ходив заїць до кобили
Ще й лоше мізерне...
Що ви кривитеся, пані? Із пісні слова не викинеш. Що було – то було.
І взагалі – це жарт! Кожний заробляє, як може. Хтось «зверху» сіє вічне,
добре, мудре, а я «пахаю»... І все в трубі... Трубочист я! Теж очищаю
людей... мистецтвом. От якби в оркестрі так платили, як у трубі... А то
концертів – нуль! Не те, щоб взагалі. Платних немає. У нас звикли, щоб
артисти «на шару» працювали. Ну вони й грають... Пригадую, зустрічали
посла Аргентини. Дощ іде, він по трапу з літака спускається, а ми йому
п’ятнадцятихвилинний гімн Аргентини – найдовший у світі – як врізали!
Ноти пливуть, посол обтікає, дослухав, а потім сказав:
– Спасібі, товарисі музиканти! Увесь світ об’їхаль, але вперше чую гімн
своєй держави у повном виконанні!..
Посол «посоль», весь мокрий, а нас начальство взуває за повною програмою.
Я не витримав, кажу: «Ми тут уже годину слухаємо, а час – це гроші! А
грошей у нас немає! Можна, я піду?» Ну, мене й «пішли». Тепер мені труба
– рідний дім. Але я не жаліюся, на хліб заробляю. Панянко, хочете я заспіваю
саме для вас? Будь ласка! Африканська «Черемшина»:
Знов папуги голос чути в лісі,
Страуси гніздечко звили в стрісі,
А дикун втіка від бегемота,
Тьохнув пісню крокодил з болота.
Всюди буйно розрослись банани,
Мов до шлюбу, вбрались павіани.
Дикуна в бамбуках, з кільцями у вухах,
жде дикунка, жде.
Йшла вона в бамбук повз баобаби,
І стрибали мавпи, наче жаби.
Де додолу падають кокоси,
гілку пальми приколола в коси.
Вже хтось близько на там-тамі грає,
із саванни їй дикун співає:
«Я прийду до тебе, як з дороги
підуть три здорові носороги».
Ось і вечір. Зебри коло броду
З Конго-річки п’ють холодну воду.
У бамбуці дикуна стрічає
Негритоска, що його кохає.
Я думаю, що після такого виконання заслужив бурхливі й нестихаючі оплески. Дякую...
 |
|
 |
 |
 |