|  | |||||||||||||||||||||||||
 |
||||||||
 |
|
 |
||||||
 |
 |
 |
||||||
 |
|
|
|
|
||||
журнал "Вітчизна" №11-12, 2006 р.
«Зенітка»
ПЕТРО ФЕДОТЮК
СВИНСЬКИЙ БАЛ
У приміщенні колишнього Совинського райкому колишньої єдиної і ниньки
ще клигаючої поки що партії, майже як і скрізь по нашій неньці, постала
райдержадміністрація. А до неї віднедавна присусідився й нічний клуб «Червоний
метелик» – ми ж тепер по саме годі в ринку. Жили обидві служби мирно,
навіть дружно, незрідка підтримуючи одна одну матеріально чи там аморально
– і невідомо, хто кого більш.
І ось до державного свята – Дня працівника сільського господарства «Червоний
метелик» під патронатом райдержадміністрації, звісно ж, висунув ідею влаштувати
на підтримку виробника вітчизняного сала Свинський бал: недавня завсвиноферми
Дарка Кнуренко, котра під іменем Діани стала повноправною хазяйкою «Червоного
метелика», чула нові віяння часу за версту.
...Гостей вітало веселкове гасло «Слава Паці». Вони сходилися і з’їжджалися
у машкарах поросят, підсвинків, льох і хряків, одягнуті в костюми від
Версаче та Кнуряче, що сукупно тягнули на кілька районних бюджетів. Молода
свинка у супроводі зрілого кабася, тримаючи рожеву повітряну кульку з
написом «Ай лав ю, піг» (себто – я люблю тебе, свине), кувікнула на вухо
кавалерові:
– Чи не краще було б замість «лов’ю» чи то «ловлю» написати щось про льоху
або Льову? Мені вже зуби болять од усього імпортного, мусиш постій¬но
напружувати свою бідну звивину, щоб допетрати, що воно та до чого.
– Не треба бути таким відсталим елементом: у цій країні можна не тямити
ні бе, ні ме по-наському, а от без американо-англійського діалекту ніякий
б’юзінес не піде.
Що засвідчив і мер-голова, котрого привіз на свято шикарний «мерсі десь»,
тобто мерседес. Короткий його спіч, що складався на п’ятдесят п’ять відсотків
із запозиченої, а решта – з ненормативної лексики, викликав неймовірне
захоплення публіки. Мероголовий відзначив на тлі незначних негативних
явищ бурхливе зростання економіки району та розквіт його культури, не
забувши подякувати керівникам Свинекономіки, Свиносвіти та Свинкультури,
без невтомних старань яких і травинка не виросла б на рідному полі. І
це свято, цей свиномен, сиріч феномен, яскраво засвідчує: «Ще не вмерли
України ні сало, ні воло»...
Гриміла музика, рідна свинота кружляла в екстазі під звуки вальсів і полонезів,
у вікна заздро зазирали недосвинки, яким не вдалося потрапити до імпровізованого
свинушника.
Зрештою більшість перебралася до зали, де святкові столи вгиналися від
наїдків і напитків.
Тут же влаштували аукціон, на якому умільці виставили дюжину скульп¬турних
зображень свиней, у яких легко вгадувалися відомі в райцентрі і цілому
районі особи. І почалося змагання: усяк оригінал портрета тряс калиткою,
щоб шедевр дістався йому, а не пішов на чужі села, не бідні ж лакизи навперебій
демонстрували свою любов і відданість місцевим знаменитостям та змагалися
за право завжди мати перед собою гіпсове рильце високопоставленої свиноти.
Вийшло паць на паць: половина свинських статуй дісталася талантам, половина
– прихильникам-ідолопоклонникам.
Сказано: ніщо свинське людям не чуже. І навпаки. У розпалі балу побіля
дамської кімнати один хрунь застукав у свинській позиції сина Мероголового
з донькою Кнуренчихи; декого вивернуло, як кожуха, од непомірних узливань.
Перебитий посуд, захаркана підлога: зрештою, свинюшник – звичний фінал
громадських веселощів, адже свині є свині. Свині не винні. Винна природа,
що створила їх такими.
Добряче підпита Перша льоха району хрюкнула: їй так подобається бути свинею,
що вона не проти, аби й район перейменувати із Совинського на Свинський.
Кнуренчиха пішла ще далі – й усю країну переінакшити в Свинляндію не гріх.
Її одкровення стріли схвальним кувіканням і рохканням, з-поміж якого гору
брав молодий голос дійшлого підсвинка, котрий заявив, що не вадило б і
зміни до Конституції внести, щоб її можна було в підсумку назвати Свинською...
Було що потім прибирати після балу. Технічка тітка Агапія, складаючи порожні
пляшки в мішок, бурмотіла собі під ніс, що бали пристали свиням, як наритники,
і що, може, ще зарано перед ними розсипати перли, але втім, якби не ці
вгодовані кнури й льохи, то чи мала б вона собі сьогодні на прохарчівок?
 |
|
 |
 |
 |