журнал "Вітчизна" №11-12, 2004 р.

"Зенітка"

ВОЛОДИМИР БУТКЕВИЧ

ТОК-ШОУ БАБИ ФЕДОРКИ

Баба Федорка повернулася з Німеччини.
Це - вдруге. Першого разу заробляла. Щоправда, не з власної волі... А це отримала зароблене. Не все, звісно. Як остарбайтер. Її відшукали, впізнали і запросили погостювати на повному пансіоні. Скільки захоче. Щоб сама роздивилася й іншим розповідала...
- Людоньки! - плескала Федорка в долоні, коли виходила на "дискотеку" під під'їздом до ровесниць, котрим не так "поталанило". - Людоньки, вірите? - плюнути нікуди! Такая чистота! Я з півгодини не могла роззявити рота, поки про хусточку не згадала. Яка це мука! Вітрини мерехтять. Двері відчини - а продавець назустріч. Посміхається, мов до рідні. І люб'язність - мов до англійської королеви. Хоча ходили пішки лише ми удвох. Я та якась туркеня з примотаним до спини немовлям. Решта - на новеньких авто. Лише шини шурхотять. А ступила на дорогу на перехресті - усі зупиняються. Приберу ногу - знов усі поїхали. Думаю: свята Богородице, та вони мене й справді з кимось плутають? Що не з королевою, я переконалася наступної миті, коли мене ледь не зачепила велосипедом така, як ми, сивезна фрау. Що вона лопотіла, звісно, не зрозуміла, але бачила: дуже недовольна, що я стою на червоній смужці доріжки, яка лише для велосипедів.
Накупила я гостинців та й кажу своїм панам Лотті та Манфреду: "Цюрук нах хауз!" (мовляв, додому хочу!). "Іх шпрехен лібе" (побалакати люблю). А тут - наче язика вирвали. Трохи розумію, коли до мене звертаються. А сама… - більше двох-трьох слів з'єднати не можу. Я все життя реченнями говорила. Інакше, який смак від розмови? Як та папуга: "ферштейн" та "дас іст клар". Усе ясно, значить, зрозуміло. А в самої голова болить, ледь не репне. І що цікаво, у животі завжди порожньо. Ніби й наїдаюсь, що й запивати нікуди, а через годину - вовка ковтнула б! Вірите, кожну ніч яєшня на шкварці з цибулею снилася. Який там часник! Їхні овочі не пахнуть. І вид, ніби з воску зроблені. Чистенькі, гладенькі, а смаку немає. І горілка неміцна. Без дезінфекції. Та вони її й п'ють, наче лизькають. Усі - пиво! Воно дешевше мінеральної води і до-обре! Якби не мочовик…
Того я й зазбиралася. А вони мене увечері на свято: "Васер унд Фойєр". Це - як у нас Івана-Купала. Свято вогню і води…
Я й кашляти забула. Сидю на березі з роззявленим ротом. А воно як запалахкотить на півнеба, як стрельне - видно, наче вдень! Такі кольори! Вогні! Фігури!
А в мене на це бахкання ще з війни серце заходиться, як від наближення нашої артилерії і передчуття визволення. Дивлюсь на небо, дивлюсь на воду, де все мерехтить і сяє, і… плачу. Чому ж у нас, наче в льоху? Певне, керманичі з підсобників ніякі? Їх треба спочатку самих нагодувати, щоб заздрощів не мали, тоді, можливо, і про державу, і про нас згадають!
- Федоро Тимофіївно! Ти наших не паскудь! - невдоволено буркнула Мусіївна. - Он пенсію підняли. Лігулярно видають… Заощадження повернути обіцяють…
- Бабоньки! - натиснула на голос Федорка. - Там пенсіонери гасають по всенькому світі! Мої знайомі мають змогу три літні місяці відпочивати у Шпані.
- Де-де? - вирячила очі Мусіївна.
- Та ні, не серед урок. Так вони Іспанію називають. У Пальма де Мальорка. У бунгалях на березі моря. А їхні сусіди більше полюбляють Туніс. У них нема городів з картоплею. Вони не відгодовують скотину на продаж, щоб кінці з кінцями звести. Вони не торгують, як ти, Мусіївно, цигарками з "кравчучки". І їм вистачає на все.
Щоправда, дітей відлучають рано. Не від груді - від опіки. Пенсія - це у них життя для себе. Хоча б перед смертю!
Бабин голос уже дзвенить, наче в пастора на амвоні. Від усвідомлення істини, яку вона вперше оприлюднила вголос. Приєдналися слухачі з відкритих вікон багатоповерхівки. Та раптом запала тиша. З під'їзду вийшов і чемно привітався до бабів лікар Віктор Миколайович Черняк.
- Добрий день нашому спасителю! - улесливо і надміру голосно привіталась баба Федорка, мало не схоплюючись з лавки. І, дочекавшись, поки лікар одійшов, прошепотіла:
- Натерпілася я через нього!..
У нашому селі в цього Черняка дача. Така собі… Крутенька. Іду якось із снопиком сіна за плечима. Аж гульк: на даху дачі - Черняк! На самісінькій верхівці півника… Не витримала. Спинилася. Милуюся. Ну і мовила мимохіть:
- І чого це ви, Миколайовичу, так високо видерлись? Сидите на "коньку", ніби жаба на кладці, і ноги тремтять, мов у цапа перед боєм!?
Зиркнув він згори на мене і - молотка випустив. Обхопив димаря, та тільки й прорік:
- Ходіть, бабо, к бісу! Я висоти боюся…
Коли мені дійшло, що все так серйозно, то я й пішла. А Черняка всім селом знімали. Збабрило його. Ледве руки розчепили.
А наступного дня і мене… Чи Бог покарав? Чи чорти кинули? За мої жарти…
Гусак у мене, Борька… був. Розумний був і р-роботящий!.. Як спіймає гуску, то товче, доки з неї яйце не випаде. А що вже сторож!.. Куди тому Рябкові! Той сердився, що спати заважав. Це ж - я-ак загельготить!.. Жодного чужого не пропусте, поки штани не порве. Гордий! І пост у нього був на ганку…

А то якось попоїв чогось, та так на ганку і той… Начвиркав. Пронесло його…
Аж тут чую - черговий гвалт зчинився. Вибігаю на ганок - і… наступаю на Борькине неподобство… Падаю, ламаю стегно. На друзки. Дохтора в один голос казали, що у моєму віці - то майже вирок. І всій родині клопіт. А Черняк на ноги поставив. Бо на землі він зовсім інша людина. Вже понад десять років минуло, а я і траву з берега ношу, і сіно - і дякую Богу, що живуть серед нас отакі людяні спеціалісти.
- То чого ж ти на свого спасителя ще й бочку котиш? - знову не витримала несправедливості Мусіївна.
- Ось послухайте далі, - трохи знітилася баба Федорка. - Всю Європу проїхала. Окрім посмішок і доброти, нічого не бачила. Міста вночі, мов удень, сяють. Від теплого світла спокійно і затишно. Чисто. Навіть у туалет можна з мороженим заходити. А приїхали на рідну гряницю, мене, мов козу на мотузці, через хвіртку почали тягати. На кілька годин весь автобус затримали, а мене все водять і водять. Коли вже зовсім розділи, я перестала репетувати. Лише тихо плачу: що ж ви, безсоромники, зі старої баби здіваєтесь! А Наташка у пагонах, якій доручили зі мною розібратись, ледь сама не плаче. І апарата хотіла розбити. Кажу:
- Наталочко! На тобі десять марок і відпусти бабу з Богом. Хоч пригощали нас із столового серебра і золота - їй-Богу, ні ложки, ні вилки з собою на згадку не прихопила! Хрестом клянуся! За що ж терпіти отаку наругу?!
- Та не в ложці справа, - одказує Наташка, витираючи піт з чола. - Аппарат гарчить, так наче ви ручного кулемета ковтнули! Будемо ренген робити…
Лиш на ренгені показало, що замість розтрощеного суглоба Черняк умостив мені щось схоже на старого пістоля. І не попередив, щоб я за кордон не рипалась. Певно, не міг і подумати, що я у свої вісімдесят два кудись із села подамся.

Тепер ось городянкою стала. Живу з дітьми. Сусіди з моїм рятівником. І в місті, і в селі. А як до жартів заманеться, пильно озираюсь. Чи не чвиркне мені котрийсь гусак ще й під другу ногу?!

БОРИС РЕВЧУН

ЗАКЛИКИ ДО ЧЕРГОВИХ СВЯТ

* Хай живуть усі, хто ще живий!
* Хай живуть хабарники - найвимогливіші люди в світі!
* Кожному корупціонеру - по рекетиру!
* Праві, не ходить наліво!
* Політики, не дочекаєтесь!
* Уряде, не бий лежачих!
* Більше влади партії влади!
* Жирних котів - подалі від вершків суспільства!
* Низам - прожитковий мінімум, верхам - прожитковий максимум!
* Парламентські солов'ї, не годуйте народ байками!
* Крутим - крутий маршрут!
* Святі, грішіть праведно!
* Білих ворон - до чорних списків!
* Пенсіонери, назло урядові доживемо до повної компенсації трудових заощаджень!
* Вожді, легше на поворотах історії!!
* Жінки, грудьми прокладайте шлях до особистого щастя!
* Керманичі, повісимо всіх собак на тих, хто не хоче підгавкувати!
* Круті, тримайте гроші за кордоном, а язик - за зубами!
* Усі на боротьбу з організованою державною злочинністю!
* Світлому майбутньому - світла пам'ять!
* Соросе, дай ще!
* Господи, прости і поможи!

ВОЛОДИМИР СУБОТА

ПОРОЗУМІЛИСЯ

Зустрілися на блюдці.
- Дай піпетку.
- Старий, у тебе барбадос чи білка?
- Ні, у мене є велосипед, а я бангу захотів.
- А може вдаримо по бодяжним? Є знайомий ботанік з торбою бошок.
- Зараз повинен прийти верблюд. Нікуди не подамся, бо вже гину. Я ж давно на системі.
- І я даун. А мені дозняк даш?
- Щось доктора довго немає…
- Учора так кайфували. На хаті зійшлося стільки драпариків. Так закумарили… У декого сьомий батальйон був. Шкода, що не прийшов.
- Скрізь не встигнеш. А душмани облаву не робили?
- Все клас. Чув, учора чотирьох жовторотиків етапом погнали.
- Від тюрми і суми не зарікайся.
- А кролик є? Ще якийсь карбід врулять…
- Ген і кровосос гонить. Швидше гони лайбу, зараз мар'яною одкедримось.
- Хай, хлопці! Марафет притарабанив.
- Ми ж банг чекали або коліс.
- Тільки марафет. Хочете - кумартесь, не хочете - як хочете.
- Беремо. Готуй дозу.
- Куди вгонимо?
- Звичайно, у метро. Канали з дірками й так на руках видно.
- !?
- Догнав…
- Пішло…
- Плейбой…
- Кайф бичачий.
І обоє відкинулися.

ОЛЕГ ЗЛОБІН

МНС

2003 рік, Україна, Міністерство надзвичайних ситуацій

До кабінету міністра швидко входить перший помічник і доповідає.
1 - й п о м і ч н и к. Пане генерале, вибухнули склади боєприпасів! Є руйнування!
Г е н е р а л. Як, вже ж погасили?..
1 - й. Ні, пане генерале. Це не ті склади - це нові!
Г. Як не ті?!
1 - й. Ті були в Артемівську, а це десь ближче. Щойно передали по радіо.
Г. Які склади? З'єднайте мене з їхнім командуванням!
1-й помічник хапає телефон, натискає важіль, ще, ще… Телефон не працює.
1 - й. Нема зв'язку, пане генерале!
Г. Що таке?!!
1 - й. Вимкнуто за несплату!
Г. От чорт! Біжи в прес-службу, скажи, щоб дали спростування! І надішліть туди спецназ!
1 - й. Слухаю, пане генерале! (Вибігає з кабінету).
За хвилину повертається.
1 - й. Пане генерале! Ракета! Влучила в літак! Щойно передали по радіо!
Г. От чорт! Готуйте спростування! Увімкніть телевізор! Про що там говорять?
1-й помічник вмикає телевізор. На екрані змінюється скрава картинка, і падає пір'ячко. Томний голос за кадром говорить.
Т е л е в і з о р. Він зручно розміщується у вашому тілі й заповнює увесь простір. Вибери тампакс!
Г. О господи! Приберіть цю гидоту! Перемкніть на інший канал.
1-й помічник перемикає телевізор.
Г. О, термінатор!
1 - й. Ні. Це губернатор Каліфорнії.
Г. (обурено). Сам бачу! Зв'яжіться з ким-небудь! Дізнайтеся про все! Що за ракета?! Що за літак?! Що за ідіоти!!!
1-й помічник вибігає і тут-таки забігає назад.
1 - й. Передали, що літак пасажирський, а ракета - ППО.
Г. А пасажири хто?
1 - й. Так.
Г. Знову?
1-й помічник вибігає послухати новини і повертається з радісною усмішкою.
1 - й. Пане генерале! Ракета - не наша!
Г. Ну, спростування подіяло!
1 - й. Ні. Вона насправді не наша!
Г. Як не наша?
1 - й. Кажуть, десь в Америці...
Г. Може, наші спеціалісти?
1 - й. Поки що не сказали… Але Бі-Бі-Сі зазначило, що наше спростування з'явилося раніше, ніж уламки долетіли до землі.
Г. Хоч це навчилися оперативно робити! Ось, беріть приклад з нашої прес-служби! У неї рейтинг на телебаченні вищий, ніж у чемпіонату світу з футболу! Народ із завмиранням чекає повідомлень!
1-й помічник знову вибігає й забігає назад.
1 - й. Пане генерале! Телефонує ваша дружина! У неї каналізацію прорвало!
Г. Що?!! Як я можу все кинути?!! Біжи до неї і лагодь каналізацію! Що стоїш?!!
1-й помічник вибігає і тут-таки повертається.
1 - й. Пане генерале! Перепрошую, але там передали, що в росіян знову підводний човен потонув!
Г. Ну?!
1 - й. Підозрюють, що зіткнувся з українським айсбергом!..
Г. Як? Де це сталося?!!
1 - й (прислухається до радіо в коридорі). Сказали, Байкал…
Г. Та звідки в Байкалі наш айсберг! Давайте спростування!
1 - й. А, ні. Це назва човна - "Байкал".
Г. От чорт! З'єднайте мене з Москвою!
1 - й. А в Шотландії Лохнеське чудовисько втопилося…
Г. А ми тут при чому?
1 - й. Ні. Це просто так. До речі…
Г. (розгнівано). Ану біжи ремонтуй каналізацію! До речі!!!
1-й помічник кидається до дверей, але наштовхується на молодика у піджаку, з краваткою і з великим пакетом у руках.
Т о р г о в и й а г е н т. Оптова торгова компанія пропонує вам вигідно придбати економ-упаковку тампаксів! Вони зручні, практичні і надійні. Економ-упаковка - це тисяча штук за ціною тисячі штук!
Г. (волає). Хто його впустив?!! Заберіть цього ідіота!!! Я не можу це слухати!
1-й помічник намагається виштовхнути торгового агента, але той продовжує завчену промову.
Г. Вишпурніть його!!!
1-й помічник бореться з торговим агентом, але той застряє у дверях зі своїм пакетом і продовжує говорити.
Т. а. Він усмоктує вологу і не дає просочитися ні краплі!
Г. Заткнуть йому рота тим тампаксом!!! (Раптом генерал змінює тон).
Г. Стояти!
Усі завмирають і повертаються до генерала.
Г. Стояти! Візьми у нього одну упаковку й передай моїй дружині. Щоб вона заткнула свою каналізацію!
Усі перезираються.
Г. І ще одну упаковку відправте у Закарпаття. Хай заткнуть дамбу!
1-й помічник відбирає у торгового агента два пакети.
Г. І ще візьми пару упаковок для Чорнобиля. На ремонт саркофагу!
1-й помічник метушиться, розраховується з торговим агентом.
Раптом чується страшенний гуркіт. Усе тремтить, руйнується, гасне світло. Усі в паніці метаються по кабінету.
Г. (злякано кричить). Підготуйте спростування:
- якщо вибухнули склади боєприпасів - вони не наші, а Радянського Союзу!
- якщо це землетрус - то через ядерні випробування в Пакистані!
- якщо кінець світу - гоніть на Єрусалим!

Київ.

ВАСИЛЬ ШУКАЙЛО

Я Й Ц Е Ї З М И

Ab ovo.
(Від яйця).
Горацій

ВОРОЖЕ ЛИЦЕ

Є ворог із прихованим лицем…
Людмила Овдієнко

Є ворог із прихованим лицем,
який в рішучу мить відповідальну,
являючи натуру екстремальну,
ціляє в тебе курячим яйцем.

Ти думаєш - граната, і умить
тобі швидка потрібна допомога:
хоч ран катма, то треба хоч обмить,
а то ж від нього (?..) запах, ради Бога!

І неприємностей позбавитись тобі
в реанімації заледве пособили,
й переполох зуміли з тебе вилить,
щоб знов себе ти показав юрбі -

державним мужем, красенем, героєм,
і не боявсь ні овочів гнилих,
ні інших каверзних і небезпечних лих,
бо відсьогодні пильність ми потроїм!
Завжди і всюди пам'ятаймо це:
є ворог
із прихованим яйцем!..

ЯЙЦЕ - ЗБРОЯ НАРОДУ

Українці! Звитяжці! Герої!
Хай відома вам стане істина ця:
щоб звалити цю владу - не треба зброї,
досить
курячого яйця!

Тож не будем нікого бояться ми, -
відступати сьогодні не час:
українці,
озброюймось яйцями -
й перемога чекає на нас!

Хай тремтять бандюки-супостати
за усі свої тяжкі провини:
в нас кожна курка готова стати
Героїнею України!

ВОЛОДИМИР ПАЛЬЦУН

МОГУТНЄ СЛОВО РУШНИЧНОГО МИСЛИВЦЯ

У житті родини Щипунів-Степанівських настала непорадна пора - її назавжди покинув спокій. Щез затишок, який зігрівав душі у найскладніші житейські віхоли і стужі. Домочадці втратили на щоках рум'янець і жвавість ходи. Тільки глава сім'ї зберігав шановану у під'їзді опасистість і не зрадив традиційної фризури під "бритий нуль". Зберіг свої високі якості і сержанстський голос, якби він міг би, якби заходів, по команді вкласти долілиць чергу до маршрутки. Те, що гнітило родину, абсолютно не позначалося на його самопочутті.
А причною занепаду родини став прикрий випадок. Точніше - мерзенні нахили недавнього улюбленця - папуги Мамби. Ще точніше - нова звичка птиці, що виникла як вислід того прикрого випадку.
Кілька років тому старий колега Щипуна Коренцвський, недорахувавшись у товаристві кількох друзяк по полюванню, вирішив залучити до мисливських волоцюг Щипуна. І він не помилився. Щипун-Степанівськмий при маневрах на місцевості встигав, будучи крайнім, швидше виходити на нові рубежі за тих, хт йшов у ланцюгу найкоротшою дугою. Цього моменту може дехто не розуміти, то нехай тоді далі не читає, бо і решата оповіді йому не дасться.
Неофіт блискуче поводив себе і на привалах, а це, повірте, у польових умовах, без офіціантів і крісел, варте багатьох чеснот. Стисло кажучи, Щипун-Степанівський невдовзі став достойним мисливцем. І стріляв непогано - не те щоб влучно, а добре.
Повертаючись додому, він розповідав сім'ї про перебіг ловів, глибоко аналізував найдрібніші події. З'ява у домівці припадала переважно під зміну доби. Але, незважаючи на пізню пору, домочадці всаджувалися довкола, уважно ловлячи кожне слово. Охали, коли "з корчів несподівано вискакує заєць і, як ядро з гармати, летить прямо на мене". І полегшено зітхали, коли ставало очевидним, що зіткнення один на одного вдавалося уникнути.
Однак поступово сім'я почала втрачати гарячий інтерес до нічних оповідей глави. Дорослі - друдина, теща - ще так-сяк імітували інтерес, а діти - так ті явно нудилися, бігали щомиті в туалет, сідали готувати уроки, забувши, що на канікулах. Нічого дивного - навіть страшна казка про Чахлика Безсмертного набридає обов'язковим хепі-ендом. Часом хочеться, аби Кощій колись-таки скрутив в'язи відважному завзятцю.
Якось, коли Щипун мав прибитися до рідної оселі, домочадці вирішили вкластися в ліжка і вдати, що непробудно сплять. І коли мисливець, сповнений незабутніх вражень, переступив поріг, все довкола хропло і сопіло. Нікого не добудившись, він потинявся квартирою і набрів на клітку Мамби, в якій накрита хусткою птиця спала таки натурально. Щипун зняв накривку, кинув кілька крихт, знайдених у кишені, і заговорив до папуги. А того дня, треба сказати, товариство добувало лисиць - особливо тонки виправи ловців. Ошелешений птах слухав-слухав і дещо таки взяв утямки. Принаймні, наступної доби десь під дванадцяту ночі як закричить щосили: "Я її як тар-ра-рахну, блін! Як тар-рарахну!"
Сім'я прокинулася, почулися реготи. Але краще було б у ту мить пожуритися… Відтоді Мамба виступала з войовничими гаслами щоночі. Цікаво, що робила це неврастенічка зовсімнетипово - у повній темряві, під хусткою, зачинена у підсобці, запхана під ліжко і з зав'язаним дзьобом. Прокидалася богопротивна жменя пір'я для своїх оголошень, як сумлінний муедзин - кілька разів на ніч.
Безконечні "тарахкання" посіяли в сім'ї фонетичну істерику. Тепер прокинутися у глупу ніч і з криком лізти на стелю стало звичайною родинною традицією, хоча раніше ніхто не вилазив з-під ковдр до третіх радіовістей, а дітей взагалі будили холодною водою.
Викликали ветеринара. Він уважно вислухав птицю і постраждалих та оголосив діагноз: птиця пережила несамовитий стрес, і надій на зміну набутих звичок немає. Теща запропонувала, заради порятунку, ліквідувати Мамбу, чим викликала обурення Щипуна-Степанівського:
- Ви, мамо, не будь каральних органів, і мене б задушили.
З тону заяви було очевидним, що і його зупиняє тільки наявність тих органів.
Вирішили не продавати (бо друзями не торгують), а віддати Мамбу у добрі руки.
Недавно я бачив, повертаючись з полювання, як темної ночі якийсь чоловік намагався видертися на ліхтарний стовп. Мабуть, це були "добрі руки", бо в лементі нещасного вчувалось щось на зразок "як тар-рарахну!"

ОЛЕКСАНДР СТУСЕНКО

ТАЄМНИЦЯ ЇЇ ЛИЧИНИ

І випливає наша мова
Русалкою з глибин Дністра!
Дмитро Павличко

Весела відьма-чарівниця,
Русалка із глибин Дністра,
Чортиця, покритка, зигзиця,
Модернізована мара...
Вона підступна і столика.
Як нечисть десь побачиш ти,
То не тікай мерщій із криком,
А словником перехрести!

ПОЕТИЧНІ КОНИКИ

Лозовий кошик мій легкий,
Легкі лунають перегуки.
Стрибає коник з-під руки,
Стрибають кониками руки.
Леонід Талалай, із книжки
"Луна озвалась на ім'я".

Рюкзак і череп мій легкий,
Трава шумить і ліс співає.
І коник мій із-під руки
Голівку гордо піднімає.
Стрибає коником рука
По спинці, напнутій струною.
Два випадкових грибники
Мене обходять стороною...
Та все однаково мені,
В цю мить розкішну я незрячий.
Рука гарцює на коні,
Під нею коник аж гарячий.
І враз він палко заіржав,
Хвицнув - і струмінь на долоні!
І недарма з моїх октав
Усі сміються, наче коні.

РОМАН ДЕМЧУК

ПРОСТО - ТОСТИ

За того хочу випити, козацтво
(І це, щоб знали, друзі, не дивацтво),
Що кожному зарадить нам, як другу:
Утому зніме денну з нас, напругу,
Вночі та вдень усім нам допоможе
(Покластися на нього кожен може),
В обійми прийме і бурчать не буде…
Тож за диван хильнім, шановний люде!

* * *
Про друзів довго я казати б міг…
Та є найліпший: вляжеться до ніг,
Не гавкає, як вмажеш літр. Авжеж,
Не лає, на бровах як приповзеш.
Не вжалить, не дзижчить, як та оса…
Тож випиймо, брати мої, за пса!

(Аллаверди:
І ще у нього перевага є
Над іншими - це та, що пес не п'є!)

* * *
Я хочу випити сьогодні за продукт -
Наш дивний овоч, не заморський фрукт.
Бо він і справді - диво-дивина:
Вб'є миттю запах спирту чи вина.
Лиш тільки хрумкнув - сморід миттю зник…
Так вип'ємо ж за рідний наш часник!

* * *
Буває тост - із речення однтго, -
Приємно хряпнуть чарочку під нього;
А є з одного слова навіть тости, -
Під них і тричі шваркнуть дуже просто;
А є ще тост такий - з одного звуку…
Скажіть лиш: "І-і-і!" - і в пельку стаканюку!

смт Зарічне на Рівненщині.

ВОЛОДИМИР СУБОТА

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
Голові Верховної Ради України
Начальнику податкової інспекції

Вам пише тренер команди "Заворсклянський вимпел" Чимкало. Справа в тім, що наша футбольна команда нещодавно вийшла на міжнародний рівень і може собі дозволити продаж і купівлю гравців задля поліпшення гри команди. Ми хочемо забрати усі кубки і виграти всі першості. Але при цьому у нас виникають проблеми із чинним законодавством, а відтак і з податковою інспекцією.
Хлопцям урвався терпець, і вони уповноважили мене звернутися до Вас із цим відкритим листом. Проблема стоїть руба: або бути вітчизняному футболу, або залишиться він на рівні дворових команд. З огляду на національні інтереси відповідь напрошується сама собою.
А тепер по суті. Наші народні депутати, приймаючи закони про прибуток і податок на додану вартість, відверто кажучи, схалтурили. Тобто вони ніби все передбачили, але разом з тим і не все. Зокрема, не торкнулися випадків продажу і купівлі спортсменів. Отож ми маємо недосконалі закони і повну відсутність підзаконних актів, а відтак довільне трактування існуючої практики податковими інспекторами.
Недавно ми продали Європі свого супернападаючого Кищенка. Класний футболіст, фаворит "Заворсклянського вимпела", якого за минулий сезон визнано кращим форвардом Заворсклянська. Що не кажи, а перспективний футболіст. Не хотіли продавати, але вимушені були це зробити, бо заборгованість по зарплаті сягнула півроку.
Кругленька сума надійшла на наш розрахунковий рахунок відразу, як тільки Кищенко перетнув кордон шенгенської зони. Ми потирали руки і планували, що ж на одержані гроші купимо. Але трапилося непередбачене: другого дня прийшла податкова і наклала арешт на розрахунковий рахунок у банку. Бачте, щось наші бухгалтери не так і не тоді зробили. І виходить, плакали наші грошики крокодилячими сльозами. У зв'язку з цим у нас виникло чимало запитань. По-перше, чи можна вважати одержані кошти прибутком? По-друге, чи сплачується при продажу гравця податок на додану вартість? Нападаючий Кищенко вихований у колективі і є стопроцентним вітчизняним продуктом. Законодавець у таких випадках повинен захищати вітчизняного товаровиробника чи ні? Держава при експорті такої продукції чомусь нам не повертає ПДВ. В результаті клуб несе величезні збитки, а уболівальники втрачають усяку повагу до улюбленої команди.
Звісно, ми не всі гроші розтринькали. Дещо залишилось на чорний день, бо наш кращий нападаючий коштував не три копійки. За решту коштів ми хотіли б придбати захисника Амбу-Дамбу з команди "Кайманові острови", аби зміцнити нашу середню лінію оборони. Відверто кажучи, вона шкутильгає, і результати останніх ігор змушують нас щось робити. Сидіти склавши руки не можемо. Бо скоро буз трусів і футболок лишимось.
Але тут виникає інша проблема: якщо ми купуємо Амбу-Дамбу, то це вважається зовнішньоекономічною діяльністю чи ні? Чи сплачується ПДВ при перетині ним нашого кордону? Чи перераховуємо мито і за якою ставкою? Чи потрібно здавати Амбу-Дамбу на митний склад, поки не сплатимо послуги митним брокерам? А може, існують якісь пільги, про які ще не знаємо? Чи відноситься завезення заморського футболіста до критичного імпорту з відповідним оподаткуванням? Запитань більше, ніж треба, а відповідей немає.
Відтак уклінно просимо законодавців терміново прийняти поправки до відповідних законодавчих актів, а податкову інспекцію - не штрафувати нас через відсутність нормативних документів.
З повагою і плідної вам праці на законотворчій ниві -
Ваш Чимкало

До змісту журналу "Вітчизна" №11-12, 2004 р.